Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

А чи не може бути навпаки, що ця легенда прийшла до східних слов'ян з Вірменії чи з якогось іншого ареалу, скажімо, з Боспорського царства? Для такого припущення є певні підстави. Документально засвідчено, що, наприклад, у І ст. н.е. досить численні групи індійців прийшли й осіли в Тароні, історичній області Вірменії, яка зараз відноситься до Туреччини. Це підтверджує те, що:

— згадувані у вірменській легенді індійські поселення Вішапа, Куар, Хореан і Мелді в Тароні насправді існували й донедавна зберігали свої колишні назви;

— перед першою світовою війною на межі Тарона й Васпуракана існувало село Індстан;

— саме на території Тарона засвідчено імена Інду, Індуханум, Індубек, Індумалік, які, поза сумнівом, відбивають індійське походження їхніх носіїв;

— жителі районів, де колись перебували індійські общини, награвали індійські мелодії і танцювали індійський «танок Деметра».

У ІІІ столітті, коли з поширенням у Вірменії християнства частина язичників-індійців після впертої боротьби подалася до Візантійської імперії, тоді ще язичницької. Причому опір християнству очолив верховний жрець Ардзан, ім'я якого не можна не співвіднести з індійським іменем Арджун. Інша частина індійців залишилась і прийняла християнство.

У такому разi виникає запитання: звідки ж прийшли індійці до Вірменії? Невже з далекої Індії?

Не обов'язково, хоча можливе й таке. Вони могли прийти туди й зі значно ближчого ареалу, скажімо, з Північного Причорномор'я. Як зазначає російський дослідник М. П. Писаревський, досить рано, ще з античних часів, склалася думка, що сінди на Таманському півострові, це інди, а Сіндика — територія, на якій жили сінди, — також Індія. При<223>чому таке уявлення традиційне, воно сходить до перших істориків Еллади — Гекатея, Гелланіка, Геродота, а згодом і Птолемея, Плінія та інших. Історичність цієї традиції, вважає Писаревський, підтверджується дослідженнями відомого мовознавця О. М. Трубачова, котрий виявив на Подонні гідроніми індійського походження; останнє дозволяє поширити індійську назву Сінд на Середній Дон і його населення епохи бронзи.

Проте ареал перебування індійських племен у Північному Причорномор'ї не обмежується сіндами. До так званих сіндомеотських племен, віднесених античною традицією до нескіфських і неіраномовних, належать меоти, сінди, дандарії, таври та інші, які населяли Приазов'я, Крим, низів'я Дону й Дніпра. Вони входили до складу Боспорської держави, що існувала на півдні України впродовж майже тисячоліття, починаючи з VI cт. до н.е.

О. М. Трубачов, який безпосередньо займається індоарікою в Північному Причорномор'ї, вважає, що значна частина індійців цього ареалу ще до нашої ери вирушила в Передню Азію та Індію через Кавказ. Інша частина залишилася і поступово розчинилася серед близькоспоріднених іранців — скіфів та сарматів, Тому не виключено, що індійці в Тароні — це частина саме тих індійців, котрі через Кавказ подалися на свою теперішню батьківщину. Щоправда, індійці могли опинитись у Вірменії і внаслідок розбрату в Боспорському царстві.

Однак припущення, що Деметр, Гісане та їхні нащадки — індійці, ще не доказ. Нині дослідники схильні вбачати в обох князях, Деметрі й Гісане, не так батьків Куара, Мелтея і Хореана, як вшановуваних індійцями божеств. І це підтверджується як тим, що Куар, Мелтей і Хореан поставили на горі Каркея ідолів на ім'я Деметр і Гісане, так і мовним аналізом цих імен.

Ім'я Деметр чи не найбільше бентежить дослідників вірменської легенди, викликаючи в них сумніви щодо його індійського походження. Бо надто вже воно схоже на ім'я грецької богині Деметри, що його тлумачать як «Богиня-мати». Проте чомусь дослідники не особливо зважають, що Деметра — суто жіноче ім'я, а не чоловіче, і давати таке ім'я чоловікові, навіть якщо воно й належить богині, неприродно. Було б більш ніж дивно називати представника чоловічої статі, скажімо, Афіною, Діаною чи Герою. Ці імена грецьких богинь можуть входити у чоловічі імена тільки одним із компонентів, наприклад, Афіноген — «Народжений Афіною» чи Геракл — «Герославний», якщо ім'я славнозвісного богатиря, що його античні джерела ототожнюють з Крішною, справді має стосунок до Гери, дружини Зевса, яка не раз виявляла нетерпимо вороже ставлення до Геракла й чинила підступи, де тільки могла. Тож набагато певні<224>ше, що Деметр насправді — ім'я якогось, причому індійського, чоловічого божества.

Показово, що ім'я Деметр у формі Деметрій було особливо популярне в Боспорському царстві, до якого входили численні сіндо-меотські племена і які складали в ньому вагому частку населення. Так, на одній із плит, знайдених 1895 року в Анапі і датованих IІ ст. до н.е., серед переможців спортивних змагань на честь Гермеса, зафіксовано аж сімнадцять Деметріїв, серед них і кілька, пов'язаних з етнонімом сінди: Сінд, син Деметрія; Деметрій, син Сіндока (двічі) (КБН, 673, 674). З чого напрошується висновок, що ім'я Деметрій було поширене серед сіндо-меотських племен.

Ім'я Деметрій фіксується і за тисячі кілометрів від Північного Причорномор'я, в стародавній Бактрії, державі на території Середньої Азії, яка виявляє чимало точок дотикання з Україною, особливо у зв'язку з тим, що саме там витоки напівлегендарної династії Кеянідів. Тобто зовсім поряд із Індією. Причому тут це ім'я носять здебільшого правителі, царі. Один із них, греко-бактрійський цар Деметрій, як свідчать джерела, правив тут в ІІ ст. до н.е. й здійснив кілька успішних походів на Індію (Ставиский, 96).

Є підстави припустити, що ім'я Деметрій пов'язане з індоіранським божеством Сонця і Мирного договору Мітрою. До речі, зв'язок із Мітрою засвідчують і монети греко-бактрійського царя Деметрія: на них зображено Геракла з променистим вінцем, що, на думку дослідників, символізує образ античного героя з індоіранським Мітрою. А в Середній Азії, особливо на Памірі, й донині збереглися сліди вірувань, пов'язані з цим божеством.

Образ Мітри відзначається дивовижною долею, надзвичайним поширенням у просторі й часі, здатністю входити до найрізноманітніших релігійних систем. Культ його досягає апогею в період Римської імперії, коли він знаходить своїх шанувальників навіть на Британських островах. Особливо популярним був Мітра в Бактрії та Парфії, отже, і в Вірменії, оскільки парфянські Аршакіди стали родоначальниками й вірменських Аршакідів, одним із яких і був вірменський цар Валаршак; саме в нього, як мовить вірменська легенда, знайшли притулок двоє індських князів (насправді — божеств), батьки Куара, Мелтея і Хореана з Палуні.

В Ірані на честь Мітри шороку відзначався міхраган