Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Через кладку, Ольга Кобилянська 📚 - Українською

Читати книгу - "Через кладку, Ольга Кобилянська"

282
0
18.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Через кладку" автора Ольга Кобилянська. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 116
Перейти на сторінку:
горою, пишався місяць, і навкруги панувала тишина, майже північної години!

Я підійшов до дівчини.


- Кріпіться, панно Маню. - промовив я до неї півголосом. - Я тепер такий щасливий, що хотів би, щоб усі, а й ви, почували себе такою. Але тепер ви втомлені, і я не задержу вас довго. Я хотів вам нині лиш поки що одним словом за все добро, що пішло від вас для мене й моєї матері, подякувати. Але де те слово, панно Маню, щоб ним висказати всі мої почування для вас?


На мої слова дівчина звернулася до мене, і по її лиці було видно вираз зчудування.


- Я тут недалеко вашої матері ще лиш на хвилину задержусь, - сказала, - а відтак також піду.


- Чи моя присутність вас виганяє? - спитав я, і мій голос, котрий мав я досі завсіди в своїй власті, задрижав мимоволі м'якістю. - Ви ж тут у своїй хаті; я втиснувся в неї й розбив на силу її супокій.


- Не в тім річ, пане Олесь, - обізвалась вона. - Я потрохи звикла перебувати тепер в оцій кімнаті. Ви самі чули, що моя присутність при постелі хорої лишня. Сповнивши свою задачу, я вважаю зайвим задержуватись в поблизькості вашої матері довше. Цими днями, а може й завтра, як чую, приїде пані Дора К. Вона займе, як заявила мені пані Міллер, оцю кімнату. На час, нехай би й який короткий, поки переїде хора досвого дому, я піду до панства Маріянів. Краєвиду, як оцей, - додала, вказавши рукою на дійсно чарівну картину ночі перед очима, - може, й не побачу перед від'їздом вдруге. - Вісім день злетить скоро, тому зачинаю поважно прощатися зо всім.


- Маню! - обізвався я півголосом і приблизився до неї. - Завтра не йдіть ще від нас. Хто знає, чи Дора буде вже завтра тут. А хоч би так, тоді хоч тут і там покажіться у хорої, і в нас. Тут ви дома, а хора, вона також звикла до вас.


- Як хора, - докінчила дівчина з ледве замітним нервовим усміхом. - Але я сповню ваше бажання. За кілька день перевезуть її додому, там вона віднайде себе, як віднайде себе з нас кожне; а відтак піде кожне своєю дорогою, стаючи на своїм місці, не забираючи нічого з усього пережитого на будуче з собою. Чи вдоволені ви, пане?


- Це чую я від вас по раз другий, панно Маню, - сказав я спокійно, хоч у мені задрижало на останні її слова болюче. - Я б думав, що саме по тім тяжко псребутім часі, коли ми, мов два добрі товариші, прямували до одної мети, сторожачи над боротьбою між життям і смертю, з пожертвуванням всеї сили, - ми повинні тепер розійтись інакше. Ми ж станули собі ближче.


- Гадаєте? - опитала вона, і її ніжні вуста скривилися гіркою усмішкою.


- Я так думаю.


- А я - ні. Якраз ті наші переконання не зливаються в одно, - відповіла вона поважно.


- Я признаю, панно Маню, що багато дечого, що стояло незрозумілістю, упередженням і поглядами молодшої «Sturm-і Drangperiode» [70] між нами, ви вирівняли своєю благородністю, а головно шляхетним поступуванням. Останній, для нас обох утяжливий час затер чи не на все нерівності між минувшиною а теперішністю. Такого погляду й почування, я переконаний, є й моя мати. Вона не могла не бачити вас, якою ви є в дійсності. Не могла не взнати ваш несамолюбний героїчний учинок проти неї, не відчути вашої безкорисності. Вона вам мусить віддати належний поклін, якою б і не була консеквентна в своїх почуваннях і постановах з давнішніх літ.


- А я буду досить твереза не повірити хвилевим настроям, пане Олесь! - відповіла вона й піднялась гордо. - Зрештою, і на що б це все здалося? За тиждень або й кілька день пізніше розійдемось ми назавше; пощо, отже, скидатись того, що піддержувалося тверезим розумом цілими роками? В кожнім іншім разі, - додала, - була б мене, може, зміна її поглядів до моєї особи ущасливила, але нині залишить вона мене холодною Внутрішньо ми однаково розлучені на все.


- На все, Маню? - спитав я. І я чув, як мій голос мимоволі задрижав.


- Так, пане Олесь. Чи як же? - спитала й підняла своє лице, що пригадувало блідістю в слабім освітленні якийсь білий цвіт. - Чи донька колишнього вбогого, але чесного урядовця, що не мала за життя його, з причини свого вбожества, вартості в очах ваших і вашої матері, перейнятої матеріалістичним духом, може її тепер, яко вбога вчителька, що бігає по лекціях, щоб здобути матеріальні засоби, більше мати, як перше? Ні, пане Олесь, - сказала й потрясла гордо головою. - Якою й була Маня Обринська колись наївною, вірующою в безкористь людську сліпо, в здійснення ідеалів і мрій, то нині вона не є нею більше. Не годна більше бути. Ми були віддалені від себе, жили іншим життям і заняттям, - тягнула далі, під час коли її альтовий голос заграв нараз сильним зворушенням і пірвав і мене з собою, - але я відчувала гірко, що лиш сама та моя вбогість відділила мене від вашої матері й від вас, дарма що душа моя протестувала проти тих розумувань. Остаточно одначе і піддалась їм, переконуючись, що слушність по їх стороні.


Через хвилину я дивився зчудовано на неї, а потім обізвався:


- Чи справді ви того переконання, що я й моя мати причинились своїм, як утримуєте, «матеріалістичним» духом до того? В які уявлення загнались ви, під яким впливом перебуваєте? Ви несправедливі, пані!


- Не можна інакше збирати, як засівається, - відповіла вона, усміхнувшися гірко.


- Я не розумію вас, куди прямуєте ви, пані?


Вона здвигнула плечима.


- Ви огірчені й упереджені проти нас, хоч мені не зрозуміло, з яких причин. Ба я піду навіть дальше, - говорив я спокійним голосом. - Я припускаю, що в моєї матері більше матеріалістичного духу, чим, може, в деяких інших жінок. Це в неї виробилося з деяких причин, котрі порушувати не належить сюди. Одначе крайньою матеріалісткою, як ви це заявляєте, вона не бувала ніколи. На те не допустила б уже її

1 ... 80 81 82 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Через кладку, Ольга Кобилянська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Через кладку, Ольга Кобилянська"