Читати книгу - "Вмираюче світло, Джордж Мартін"

броньовані двері здавались надто важкими для того, щоб намагатися відкрити їх прямо зараз. Дерк стягнув з ніг черевики, зняв куртку та сорочку і обробив розпухлі ноги та ліву руку, розпорошивши на них порошок, який, за його припущенням, повинен був запобігти зараженню або лікувати зараження – щось таке. Він відчував себе надто втомленим, щоб дочитати інструкцію до кінця. Потім він узяв дві таблетки, що збивають температуру, чотири болезаспокійливі, дві таблетки антибіотика і проковтнув їх без води, якої під рукою не було.

Після цього він ліг на металеву підлогу між сидіннями і миттєво заснув.

Прокинувся він з відчуттям сухості в роті і нервового тремтіння в тілі - давалася взнаки дія ліків. Але тепер він знову міг думати. Приклавши до лоба тильний бік руки, Дерк відчув липкий холодний піт, але температури не було. Ноги хворіли менше ніж раніше. Пухлина на місці укусу теж зменшилася, але здерев'яніла рука виглядала товщі, ніж зазвичай. Дерк знову одягнув пропалену, тверду від запеклої крові сорочку, поверх неї куртку, взяв аптечку і вибрався назовні.

Вечоріло. Небо за заході палахкотіло червоно-жовтогарячим вогнем, два маленькі жовті сонця яскраво сяяли серед західних хмар. Брейти ще не повернулися. Одягнений, озброєний лазером і досвідом, Джаан Вікарі, безсумнівно, набагато краще Дерка умів уникати переслідувачів.

Дерк попрямував до озера, крокуючи піском. Вода здавалася крижаною, але він незабаром звик, м'який мул приємно обволікав ступні ніг. Він роздягнувся і, схилившись над водою, помився. Потім Дерк відкрив аптечку і зробив усе, що мав зробити раніше: обмив і перев'язав ноги, обробив глибокі рани дезінфікуючим засобом, змастив почервонілі місця укусів на руці антиалергічною маззю. На додачу він проковтнув ще кілька болезаспокійливих таблеток, цього разу запив їх чистою водою з озера.

На той час, коли він знову одягнувся, вже майже стемніло. Брейтський пес лежав біля машини Лорімаара, доїдаючи великий шматок м'яса, але Дерк не помітив жодної ознаки присутності його господарів. Дерк обережно обійшов собаку і попрямував до третього аеромобіля, що належав Піру та його тейну. Він вирішив, що може скористатися їх спорядженням: брейти навряд чи дізнаються, що зникло з чужої машини.

У машині Піра він виявив цілий арсенал зброї: чотири лазерні гвинтівки, прикрашені вже знайомими йому білими вовчими головами, набір дуельних мечів, ножів, сріблястий спис у два з половиною метри завдовжки і поряд з ним – скоби для такого ж списа. На одному з сидінь валялися два пістолети. Дерк знайшов шафку з чистим одягом і із задоволенням переодягся, запхнувши брудне ганчір'я подалі в кут. Одяг сидів на ньому погано, але, переодягнувшись, Дерк відчув себе набагато краще. Він начепив ремінь з металевих кілець, засунув за нього один з пістолетів і надів пальто з тканини хамелеону, що доходило йому до колін.

Коли Дерк зняв пальто з гачка, він побачив ще одну шафку. У ньому опинилися дві пари добре знайомих йому черевиків та скутери Гвен. Бенкет і його тейн, мабуть, визнали їх своїми трофеями.

Дерк усміхнувся. Він не думав викрадати аеромобіль: брейти помітили б його, особливо якби він пролетів над ними вдень. Але пересуватися на своїх двох йому теж не хотілося. Скутери були найкращим способом пересування. Не гаючи часу, він втиснув забинтовані ноги у великі черевики, хоч і не зміг їх зашнурувати.

У тій же шафці зберігалися запаси їжі: протеїнові плитки, бруски в'яленого м'яса, скибочки сухого сиру. Дерк з'їв сир, все інше склав у заплічний мішок разом із другим скутером. Застебнувши на руці ремінець компаса, він закинув за спину мішок і, вибравшись з аеромобіля, розстелив сріблясте полотно скутера на піску.

Було вже зовсім темно. Зірка Верхнього Кавалаана, яка служила йому минулої ночі маяком, самотньо висіла над лісом, сяючи яскраво-червоним світлом. Побачивши її, Дерк усміхнувся. Цієї ночі вона не вказуватиме йому шлях: Джаан Вікарі, швидше за все, попрямував у бік Крайн-Ламії, у протилежному напрямку. Але все одно зірка здавалася йому другом.

Він узяв лазерну рушницю, трохи торкнувся апарату управління скутера, який тримав у руці, і злетів. Брейтський собака, підвівшись, загавкав йому вслід.

Він летів всю ніч безперервно, тримаючись за кілька метрів над верхівками дерев, час від часу звіряючи курс з компасом і поглядаючи на зірки, хоча дивитися було особливо нема на що. Внизу під ним тягнувся нескінченний ліс. Його загадкова чорнота ніде не порушувалася ні вогником, ні промінцем світла. Іноді йому здавалося, що він нерухомо висить у повітрі, і тоді він згадував останній політ на скутері в тунелі занедбаного метро.

Вітер, незмінний попутник, дув йому в спину, підштовхуючи вперед, за що Дерк був йому вдячний. Потужні пориви вітру закручували поділ пальта між ногами і здували на очі довгі пасма волосся.

Чути було, як вітер господарював у лісі, змушуючи гнутися і тремтіти найбільш податливі дерева, а стійкіші з них він тряс своїми грубими руками, зриваючи з них останні листи. Тільки душителі, здавалося, не боялися вітру – їх було багато. Тонкі завивання вітру, що продирався крізь щільну плутанину гілок душителів, здавались йому знайомими. У них Дерк почув звуки Крайн-Ламії, народжені вітром із гір. Дерка чекали білі вежі, а застиглі руки манили його до себе.

Дерк чув інші звуки. Вони долинали з лісу: тупіт ніг нічних хижаків, плескіт води в маленькій річці, гуркіт перекату. Кілька разів слух уловлював тонкий щебет деревних привидів, крихітні тіні яких миготіли між гілками. Його очі та вуха стали надзвичайно чуйними. Пролітаючи над великим озером, він чув, як щось хлюпалося в темній воді. Тишу ночі прорізав короткий крик, що долинав звідкись здалеку, з боку берега. Слідом за ним пролунав у відповідь тріумфуючий крик - протяжне волання - крик баньші.

Жах охопив його, коли він уперше почув цей звук. Але невдовзі страх пройшов. Коли він голим біг лісом, хижник, що літав, здавався йому страшним, як сама смерть, що з'явилася за ним на крилах. Тепер він був озброєний, і ця істота, мабуть, не була великою небезпекою. Він подумав, що він навіть може бути його союзником. Адже баньші врятував йому життя одного разу. Можливо, він зробить це знову.

Коли Дерк вдруге почув ляденну душу виття баньші - все ще позаду себе, але вище, ніж раніше, - він тільки посміхнувся. Набравши висоту, щоб залишити хижака під собою, Дерк зробив плавну петлю, намагаючись розгледіти баньші, але він летів далеко позаду нього, ковзаючи над верхівками дерев чорною тінню, такою ж темною, як його одяг із хамелеонової тканини. А може, йому це тільки здалося, і там нічого не було, окрім гілок дерев, що тріпав вітер.

Продовжуючи дотримуватися тієї ж висоти, він ще раз подивився на компас і трохи змінив напрямок польоту, щоб відновити курс на Крайн-Ламію. Ще двічі тієї ночі йому чувся крик