Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

благодаті, про що звістив і боголюбній своїй матері. Вона ж, хоч і була опечалена від того трохи, одначе зволила до наміру його, богонатхненно радіючи. І всіх своїх дітей купно із собою та з Григорієм переконувала йти до монастиря, до Бога, Котрий сприяє, щоб сказати з пророком: "Це я, Господи, і діти, що їх Ти мені дав". І так святий Григорій усе добро своє по-євангельському роздав жебракам, усе красне, і солодке, й преславне у світі цьому зненавидів усім серцем та й пішов у слід Христа, ведучи із собою матір свою, і братів, і сестер. Матір, отож, із сестрами віддав до жіночого монастиря, братів же ввів у святу гору Атонську і в одному із монастирів жити їх прилаштував. Сам же віддав себе у послушання цілком дивному і святому мужу на ймення Никодим, від нього-бо навчився всі заповіді і всілякі чесноти ділом вершити — через це Діва Богородиця явилася йому і прийняла його у захист і наближеність до себе. Після ж смерті свого наставника, святого Никодима, Григорій пішов у Велику лавру, що була на Антонській горі, і в ній прожив кілька літ у Божому страхові, у послушестві до всіх і в загальній любові. Із лаври вийшовши, поселивсь у пустелі і там проходив вельми жорстоке життя, палаючи безмірною любов'ю до Бога, Йому ж бо душею й тілом віддався. Через це всі наляги бісівські переміг, і сподобився божественного одкровення, і прийняв дар Божий зціляти душею і тілом болящих, знамення ж і чудеса творити.

Проживши у пустелі літа достатні, прийняв за Божим повелінням сан священства і, наче ангел Господній, здійснював божественні таїнства, приводячи всіх у час священнодійства свого, котрі там стояли, у зворушення та плач. Численні ж і великі святі мужі дивувалися чеснотливому його життю і називали його Богоносцем і бісів прогонителем та перетворювачем неплідних дерев у доброплідні, і пророком святого називали — провіщав — бо майбутнє як теперішнє, однак численних спокус і напастей зазнавав, за божественним словом: "Та й усі хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, — будуть переслідувані". Все ж бо солодко терпів, "щоб досвідчення віри його було дорогоцінніше за золото тлінне, яке вогнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з'явленні Ісуса Христа", — як каже святий апостол Петро. Також од богоборців-єретиків, лютіших більше за бісів, доблесно перетерпів превеликі біди, і скорботи, і докуки двадцять і три літа, про що докладно оповісти годі, бо в той час італійський змій, єретик один, Варлаам Калабрійський, підняв лютий бран на Христову Церкву і на її стовпів. Той-бо марномудренним розумом своїм гудив Христа, Бога нашого, кажучи, що він жива істота є, а не Творець, і вчив, що у Христа вся надприродна і пребожественна благодать та сила тимчасова є і не вічна, створення Він, а не Творець, і називав правовірних двобожними й багатобожними, як і жиди, і Савелій, і Арій називають. Через це блаженний Григорій, наповнений Духа Святого, поборник і прихильник православної віри, над інших багатьох ліпший (котрий, за благочестя борячись, багато постраждав), був посланий у той час од Церкви константинопольської на собора, царем благочестивим Андроником Палеологом зібраного, куди і той богоборець Варлаам прийшов з учнями своїми, злочестя своє, і наклепи, й огуду на благочестивих виригаючи. Тоді великий цей Григорій, непереможною силою з висоти наділений, вуста свої розтулив, усі єресі ті розвіяв, як порох з лиця землі, і вогненнонадихнутими словами своїми та писаннями, як хмиз і терня, попалив і спопелив і до решти єретиків присоромив. Цього ж бо сорому не міг терпіти огудник отой благочестя і розкольник Варлаам, побіг у західні країни, звідкіля і прийшов; і тоді там-таки другий єретик Акиндин, котрий зветься Безбідний, але ліпше Полікиндин, Многобідний, перед усім собором переможений і доконаний був від святого Григорія: розметав-бо писання його й огудні учення його натхненними вустами своїми, як полову. Одначе учні єретичні, жорстокіші серцями та вустами, не переставали бран точити на Церкву Божу. Через те від усього священного собору і від самого самодержця примушений був вельми і переконаний святий Григорій возвестись на архиєрейського престола і був поставлений пастирем Солунської Церкви. Тоді більші від перших труди й подвиги у вірі православній виказав, бо злочестивих і злоноровних наслідників Варлаама та Акиндина, котрі з'явилися численні зі своїми душешкідливими вченнями, лютих звірів поріддя люте, словами своїми і богорозумними писаннями багатообразно викоренив і погубив до кінця не раз і не двічі, але багато разів і продовж довгого часу на численних помісних соборах, не при одному царі й патріярху, але при трьох царях та патріярхах, із них-бо кожен у свій час один за одним були. Одначе деякі сини погибелі, поклавши в ніщо праведний суд і заповіт святого, в неодмінному ж супротиві й огуді своїй залишилися. Всіх-бо єресей, що їх святі отці прокляли і зруйнували, сатана ще рештки зберігає на землі, вони ж, жидове, породження єхидниче, христовбивці, труту й ярість свою і несамовитість проливають на Христову Церкву. Але та, наче лілея посеред терня, посеред їхньої огуди процвітає і весь усесвіт добре обпахнює. Того предивного святого Григорія, переможця над ворогами Христовими, по стількох таких численних перемогах і торжествах Бог дивними судьбами своїми подав як учителя східним країнам: посланий-бо був од Солуні у Царгород на укріплення християнського царства, котре царями вірними та невірними управлялось у різні часи, але схоплений був агарянами і проздовж року утриманий. Ішов із місця в місце, із міста в місто, бо продавали його. Бог так хотів, щоб проповідував скрізь Христове Євангеліє як апостол, правовірних у вірі утверджуючи і навчаючи твердо в ній стояти тих, що сумніваються, у вірі підкріпляючи та відкриваючи не завжди зрозумілі й таємні премудрості Божі, які є до спасіння, і був богорозум'ям своїм великим Христовим апостолом. З іншими-бо, невірними, які від Церкви безумно відкинулися і до інших привернулися, розривали православне сповідання, бесідував багато разів із великим дерзновенням про тілесний вигляд Христа, Бога нашого, і про Чесного і Животворящого Хреста Господнього, і про святі ікони, і про поклоніння їм. Сперечався і щодо Мохамета, і на численні інші запитання, які подавалися йому, твердо й премудро, з розмислом відповідав. Тим-то від супротивних одні дивувалися його премудрості й благодаті, що виходила від вуст його, інші ж, несамовиті, били святого і вбити намірялися, і таки постраждав би мученичою смертю, коли б не берегли його, за промислом Божим, супротивники, які сподівалися за нього