Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

багато добра прийняти. Відтак, од христолюбців викуплений, звільнився від ворогів і до стада свого мученик безкровний світло знову прийшов і при багатьох різних обдаруваннях Божих був вибраною посудиною Христовою, наслідуючи великого апостола Павла тихістю, покірливістю та смиренням. Одначе ворогів Божих і віри православної вельми викривав і перемагав їх мечем слова Божого. Був-бо незлопам'ятний, добрий ділом та словом і завжди шукав, щоб воздати добром на зло і добрим лихе перемагати, і трохи не слухаючи тих, що йому звіщали про наклепників на нього, ворогів його, але в усяких утисках та скорботах терпеливий та великодушний був, все солодке і гарне у світі цьому ненавидячи, голод і спрагу за солодкість, убогість за багатство, скорботу та всілякі напасті за веселощі, гоніння, всіляку наругу за честь і славу приймаючи собі завжди, бо як правдешньому учню Христовому було йому добрим ярмо Христове, тягар же легкий, що дивувалися щодо цього всі вельми, не тільки вірні, але й невірні. Очима завжди хворів через сльози, які ненастанно текли від початку прикликання його до Христа аж до кінця; озброївшись на всі пристрасті пагубні і на бісів, на подвиги добрі підіймався. Від Церкви-бо Христової єретиків та відступників далеко проганяв, її примирив,  віру православну богонатхненними словами й писаннями просвітив, ученням своїм премудрим догми святих отців, життям своїм ангельським життя преподобних, наче печаткою царською, запечатав; учення-бо його і житіє його в Христовій Церкві, як печатка царська в державі царства, чесно від православних пошановуються. Нарешті, боговгодно попасши стадо Христове як один із апостолів продовж тридцяти літ, прославився спільним добродійником і заступником усіх православних, і духа свого віддав у руки Господа, і в премирне небесне життя переведений був. Тіло ж своє, ангельською чистотою преславно просвітлене, при відході своєму залишив стадові своєму — як насліддя багатств і скарбів великих: дарує-бо зцілення невисякно немічним, які звідусюди приходять із вірою, і пречисленні чудеса виточує в славу Христу Богу, Йому ж бо з безначальним його Отцем і з пресвятим, і благим, і Животворящим Духом належить усіляка слава і честь в усі віки. Амінь.

У той-таки день успіння правовірного царя Юстиніяна, котрий церкву святої Софії, тобто Премудрості Божої у Царгороді, яка була раніше великим царем Константином збудована і постаріла, нову звів, більшу й краснішу. При ньому й святий собор був Вселенський п'ятий. Прожив-бо доброчесно і добровгодно і з миром помер, а царював 39 літ.

І пам'ять цариці його Теодори.

Місяця листопада в 15-ий день

Страждання святих мучеників Гурія, Самона та Авіва, ісповідників

Коли Церква Божа від начальних слуг дияволових Диоклитіяна та Максиміяна вельми була гонена і, наче корабель у морі світу, бідами збурена, в той час знайшлися два правовірні й чеснотливі мужі Гурій та Самон поблизу Едеса-міста , в усамітнених місцях жили, ніби у безбурнім пристанищі, хоча виховані були в самому Едесі, але не зволили в ньому жити через суєту та беззаконня, які бували в місті (як каже Давид: "Бо в місті я бачив насильство і сварку"), а втекли від світу та мирських злоб. Вийшли поза місто і віддалились од невірних людей, до єдиного наблизилися Бога, вірили в Нього і служили Йому дбало день і ніч у пості, молитвах та збереженні святих Його заповідей. Не тільки самі вірно трудилися Господеві, але й інших, кого могли, наставляли і багато невірних одвертали від безбожного ідолопоклонства, приводячи до істинного Бога.

Провідав про них Антонін Дукс, котрий тоді в Едесі від царів римських володарем був, повелів відтак схопити їх і всіх, хто наслідував учення їхнє. Схоплені були від нечестивих ісповідники Христові Гурій та Самон, а з ними безліч вірних, і трималися до часу під сторожею. Невдовзі Антонін зібрав Христове стадо, велячи всім, щоб повинувалися повелінню царському і щоб принесли жертви ідолам, але жоден не захотів стати відступником од Господа свого. Тоді повелів їм чимало ран накласти і спогадав, що коли самих християнських учителів до ідолопоклоніння прихилить, то легше й інші зможуть, на них дивлячись, прихилитися, через це самих тільки провідників Христового стада Гурія та Самона залишив на спитування, всіх же інших, покаравши ранами, відпустив у домівки свої, ніби милосердним являючись.

Залишених же тих двох ісповідників святих поставив на суді своєму й рече до них: "Великі царі наші повелівають вам, щоб, відступивши від християнської віри, поклонилися великому богу Дію і щоб принесли кадило у храм його". На це відповів Самон: "Не відступимось од правдивої віри, через яку хочемо дістати безсмертне життя, і не поклонимося ділу рук людських". Антонін же рече: "Царське повеління будь-як маєте виконати". Відповів Гурій: "Ніколи не відкинемося святої і непорочної віри і не зволимо лихій та пагубній людській волі, але творимо волю Господа нашого, котрий сказав: "Кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю і Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того і Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм". Почав же суддя погрожувати їм смертю, коли не повинуються волі царській. Але святий Самон дерзновенно йому відповідав, кажучи: "Не помремо, о мучителю, творячи волю Творця нашого, але знову жити будемо навіки. Коли ж послідуємо царському повеліню, то хоча й не вб'єш ти нас, та самі загинемо". Те почувши, суддя Антонін повелів укинути їх у похмуру темницю.

У той час прийшов до Едесу ігемон Музоніо, навмисне присланий од нечестивих царів на забиття християн. Той святих мучеників Гурія та Самона вивів із темниці, поставив перед собою та й каже до них: "Таке є повеління царів усієї землі, щоб вино й кадило принесли на Дієвий собор. Коли ж ні, то я вас різними погублю муками: плоть вашу ранами роздроблю, за ноги й руки повісивши вас, розірву усі суглоби тіла вашого, нові ж і нечувані винайду на вас муки, яких винести не зможете". Відповів на те святий Самон: "Черви невсипущої і вогню невгасимого, уготованого всім, хто Господа відкинувся, боїмося більше, аніж тих мук, котрі перерахував ти. Той-бо, Кому приносимо духовну жертву, спершу в муках нас укріпить і нездоланними нас викаже. Також, із рук твоїх забравши нас, поселить туди, де є пробуття всіх, що веселяться. Не боїмося, отож, погрози твоєї, бо ти тільки супроти тіла озброюєшся, душі ж пошкодити не можеш, яка, доки в тілі живе, доти очищується і просвітлюється більше нанесеними тілові муками. "Бо хоч нищиться зовнішня наша людина, зате день у день відновлюється внутрішня", "та й