Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами". Ігемон же знову рече: "Покиньте безум'я ваше, послухайте ради моєї і, відступивши від облуди, учиніте цареве повеління: не зможете-бо витерпіти мук, які я уготував вам". Відповідає святий Гурій: "Не зблудили ми, як ти гадаєш, і не слухатимемо безумної ради твоєї, ані волі царській у тому не повинуємося. Не станемо такими малодушними й безумними, щоб мук твоїх злякалися і прогнівили Господа нашого; не злякаємося, бо є рабами Того, котрий являв нам багатство благодаті своєї і поклав свою душу за нас. То чи ж не маємо і ми супроти гріха за Нього стати аж до крові, постаньмо ж міцно за Ісуса, Який нас укріплює. Станьмо ж несхитно перед усіма вимислами ворожими. Станьмо, доки не скинемо ворога, котрий на нас постає". Побачив їх мучитель, що несхитні у вірі, повернувся до мучительства і повелів, за одну руку одного і за одну другого зв'язавши, підвісити, а до ніг їхніх важкого каменя прив'язати, і, так висячи, терпіли від години третьої аж до години восьмої; у той час ігемон вправлявся, судячи інших. По тому запитав їх, чи не зволяють повинуватися царському повелінню, аби звільнитися від муки? Вони ж безперемінно пробували в доброму сповіданні. Тоді повелів мучитель, розв'язавши їх, вкинути до темниці вельми похмурої, в ній ані світло денне ніколи не світило, ані продув не проходив, і пробули у тій темниці від першого дня серпня аж до листопада десятого числа, маючи ноги, забиті в дереві; голод і спрагу терплячи, дякували Богу.

Після такого тяжкого й довгого ув'язнення виведені були на суд перед ігемоном. Святий-бо Гурій ледве живий був, знеміг од великого темничного утяження і від великого голоду та спраги; святий же Самон міцним виявився. І запитав їх ігемон, кажучи: "Чи не притомились проздовж такого часу в темниці і чи не змінили ожорсточеного серця вашого, щоб послухати здорової поради і пошанувати богів наших і щоб звільнитися від такої біди? Відповіли святі: "Як і раніше тобі казали, так і нині кажемо: не відступимо від Господа нашого Ісуса Христа, ти ж муч нас, як хочеш". Повелів відтак мучитель святого Гурія знову відвести в темницю як хворого — не захотів-бо тоді мучити його, щоб не помер швидко і доступився надії своєї, бо ще сподівався, що схилить його до свого злочестя. Святого ж Самона повелів підвісити стрімголов за одну ногу, а до другої ноги залізну тяготу прив'язати — і висів так від другої години дня аж до години дев'ятої. Коли ж висів він, воїни, що стояли довколо, милосердстували щодо нього й переконували, просячи його, щоб повинувався повелінню царевому та звільнився від тяжкої муки. Він же не відповідав їм нічого, але позирав на небо, молячися Богові із сердечної глибини, і згадував чудеса Його, що були від віку, кажучи: "Господи Боже мій, без волі Якого жодна пташка не впаде у сіть!" Ти, що Давидовому серцю у скорботі радість дарував, що пророка Данила міцнішим за левів показав, юнакам Авраамовим дарував, щоб стали переможцями мучителя і полум'я! Ти і тепер, Господи, знаєш неміч єства нашого, поглянь на бран, що постає на нас, намагається-бо ворог відторгнути від Тебе діло десниці Твоєї і позбавити наявної у Тебе слави. Але Ти, добросердим оком своїм поглянувши на нас, збережи в нас невгасного світильника своїх заповідей, своїм-бо світлом скеруй кроки наші і сподоби нас насолоджуватися блажеством Твоїм, бо Ти благословенний є навіки віків". Так страждалець молився, а один скорописець писав мовлене од нього. Повелів відтак ігемон звільнити Самона, він був звільнений од вуз, та не міг стояти ногами своїми, бо суглоби в колінах і стегнах із місць своїх вискочили. Взяли тоді його, за повелінням мучителевим, і понесли в темницю та й поклали біля святого Гурія.

У п'ятнадцяте число листопада-місяця Музоніо-ігемон встав, коли півні співали, пішов у палату, в якій суди чинив, а перед ним ішли зі свічками також зброєносці, і з великою гордістю сів на судищі, повелівши привести перед себе Гурія і Самона. Самон-бо святий ішов поміж двох воїнів, спираючись на них обома руками і кульгаючи ногами, які вивернуті були із суглобів, коли висів. Святий же Гурій несений був, бо не міг анітрохи ступити, ноги-бо його від тісного забиття в дереві були пригнічені, поранилися і зігнулися. Позирнув на них ігемон і почав говорити: "Мали достатній час до розмислу, що б вам ліпше вибрати: чи життя, а чи смерть. Скажіть-но мені, що собі нарадили? Чи не зневолили вас надані муки і чи вже намислили виконати повеління царське, щоб іще насолоджуватися світлом із живими?" На це відповіли святі: "Розміркували і вибрали, що нам має бути корисне. Вибрали ліпше прийняти смерть задля Христа, аніж життя заради марнотного світу; досить-бо нам минулого часу, в який насолоджувалися баченням денного мінливого світла, тепер же бажає душа наша перейти до немеркнучого дня". Рече ігемон: "Утяжуєте мені вуха супротивними словами вашими, я ж вам, коротко кажучи, корисну раду дам: покладіте тиміям на Дієвого олтаря і йдіть по домівках своїх, а коли ні, то повелю відрубати голови ваші". Відповіли святії: "Не треба багато слів, ось перед тобою ми; що хочеш чинити, не відкладаючи, чини, ми ж бо говорити не перестанемо, що раби ми є єдиного Бога, Господа нашого Ісуса Христа, і Йому одному кланяємося, а ідолопоклоніння відкидаємо". Тоді ігемон видав на них вирока, щоб мечем були посічені. Святі ж, почувши про мечне усічення, пораділи радістю великою, що тоді звільняться від тіла й підуть до блаженного Господа свого. Повелів-бо ігемон катові покласти мучеників на колісницю і, вивізши далеко за місто, посікти їх. І повезено було святих за місто північними ворітьми. Ніхто-бо з громадян не знав: усі-бо сном глибоким були охоплені. Вивезли їх на одну гору, що звалася Ветилавикля, стали воїни і там веліли катові посікти святих. Святі ж, зійшовши з колісниці, випросили собі трохи часу на молитву і, помолившись старанно, сказали насамкінець: "Боже і Отче Господа нашого Ісуса Христа, прийми в мирі душі наші!" І, звернувшись до ката, мовив святий Самон: "Здійсни повелене тобі!" — і прихилили під меча святі свої голови. Усічені були, коли світало на день, і так подвиг життя свого завершили. Довідалися вірні про кончину святих мучеників, пішли й узяли святі тіла їхні та й поховали їх чесно.

Минули достатні літа, коли нечестивий цар Ликиній, що співцарював із великим Константином, прийшов