Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

2. На виняток із правила п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу, до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків нікчемного правочину застосовується позовна давність, яка діяла до 1 січня 2004 р., якщо право на позов виникло до 1 січня 2004 р. Слід звернути увагу на те, що при визначенні дня, з якого починається перебіг позовної давності, у ч. 1 ст. 261 ЦК йдеться тільки про день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а про день, з якого виникає право на позов, не йдеться.

8. Правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

1. Суто буквальне тлумачення цього пункту дає підстави стверджувати, що правила Цивільного кодексу про набувальну давність поширюються на випадки, коли володіння майном почалося о 24 годині 31 грудня 2000 р. Але ж неможливо встановити початок володіння з такою точністю. Інший варіант — визнати, що правила ст. 344 ЦК застосовуються, якщо володіння почалося після 31 грудня 2000 року. Цей варіант неприйнятний з тієї причини, що він прямо суперечить змісту пункту, що коментується. Адже володіння має початись за три роки до набрання чинності Цивільним кодексом, а на цей день у наведеному варіанті володіння взагалі не було. Тому п. 8 Прикінцевих та перехідних положень слід тлумачити так, що за умови володіння на 24 годину 31 грудня 2000 р. (на день, що на три роки передує дню набрання чинності Цивільним кодексом) застосовуються правила ст. 344 ЦК, а до набувальної давності зараховується весь строк володіння після 31 грудня 2000 р. Попередній строк володіння до набувальної давності не зараховується.

9. До договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

1. До зобов’язань, що виникли на підставі договорів до 1 січня 2004 р., застосовуються правила п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу. Підстави, порядок і наслідки зміни або розірвання після 1 січня 2004 р. договорів усіх видів, які були укладені до 1 січня 2004 р. і продовжують діяти після цієї дати, визначаються Цивільним кодексом 2003 р. Проте передбачені договорами умови, що стосуються підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів, застосовуються в силу ч. 3 ст. б ЦК, навіть якщо такі умови і суперечили Цивільному кодексу 2003 р.

10. Правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.

1. На позиції збереження чинності договорами, укладеними до 1 січня 2004 року, стоїть і п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу. Якщо договором, укладеним до 1 січня 2004 р., правомірно встановлена інша відповідальність за порушення зобов’язання, ніж та, яка передбачена Цивільним кодексом, застосуванню підлягають відповідні умови договору, а не положення Цивільного кодексу.

Тут послідовно проводиться принцип диспозитивності. За порушення, за які відповідальність договором не передбачена та які здійснені починаючи з 1 січня 2004 р., застосовується відповідальність, передбачена Цивільним кодексом 2003 р. При цьому до змісту поняття відповідальності слід віднести стягнення збитків, сплату неустойки і міри, передбачені ст. 625 ЦК. Застосування умов договору, укладеного до 1 січня 2004 р., про відповідальність можливе, якщо ці умови на момент укладення договору не суперечили чинному на той час законодавству. За наявності такої суперечності такі умови є недійсними відповідно до частини першої ст. 48 ЦК 1963 р.

2. Спеціальне правило п. 10 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу застосовується переважно перед загальними правилами п. 4 цих самих Положень.

11. Судові провадження у справах про припинення права власності на підставах, що не встановлені Цивільним кодексом України або іншим законом, підлягають припиненню.

Ухвалені, але не виконані судові рішення у таких справах примусовому виконанню не підлягають.

1. Законодавець не обмежений у праві встановлювати в законодавчому акті певної галузевої належності правові норми, що мають іншу галузеву належність. Інше встановлено лише ст. 1 Закону «Про систему оподаткування» [82] і ст. З КК [25], хоч судова практика все-таки схилилась до визнання чинності норм податкового права, що формулюються в законах, основний зміст яких складають норми іншої галузевої належності. Тому п. 11 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу має тлумачитись так, що він установлює додаткову до встановлених Цивільним процесуальним кодексом підставу припинення провадження у цивільних справах і додаткову до Закону «Про виконавче провадження» [100] підставу припинення виконавчого провадження.

Інша справа, що і до набрання чинності Цивільним кодексом ст. 41 Конституції [1] і ст. 55 Закону «Про власність» не допускали позбавлення права власності за відсутності підстав, встановлених законом. У силу цього пункт, що коментується, фактично не має предмета правового регулювання, а тому і не застосовувався у зв’язку з набранням чинності Цивільним кодексом 2003 р.

В ПЕРЕЛІКУ ВИКОРИСТАНІ ТАКІ УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ І ПОЗНАЧЕННЯ

ВВРУ — Відомості Верховної Ради України (до серпня 1991 р. — «Української РСР»).

ОВУ — Офіційний вісник України.

ВВР СРСР — Відомості Верховної Ради СРСР (з 1988 р. — Відомості 3 їзду народних депутатів СРСР та Верховної Ради СРСР).

ЗПУ — Зібрання постанов Уряду України.

ЗП СРСР