Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Дитина від батька мого чоловіка, Олександра Багірова 📚 - Українською

Читати книгу - "Дитина від батька мого чоловіка, Олександра Багірова"

300
0
07.12.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дитина від батька мого чоловіка" автора Олександра Багірова. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82
Перейти на сторінку:
Епілог. Влад

Через вісім місяців…

Після сорока років життя тільки починається, про себе можу це впевнено сказати. Досі питаю себе, за що такому грішнику як я, доля подарувала такий скарб? Ілона - моя жінка, єдина та неповторна. Між нами гармонія та порозуміння. Навіть слів часом не потрібно, а вона все зрозуміє, по погляду читає.

Як я міг повірити, що така пекельна істота, як Світлана, могла народити? Адже Дениска плід нашої з голубонькою кохання. І тільки я – сліпий, міг цього не помітити. Відтепер кожен день даю собі обіцянку – зроблю все можливе та неможливе, щоб вони були щасливі.

Марк – це все ще мій біль. Звичайно, я не знімаю з себе відповідальності за втрату сина. Не помітив, коли чуйний і добрий хлопець припинив існувати і на світ з'явився монстр, у вигляді мого сина.

Я не зробив нічого, щоб пом'якшити його термін. Можливо, дехто мене засудить. Скажуть, він же мій син. Але я вважаю, якщо у нього розуму вистачило наробити стільки гидоти, отже, має бути мужність заплатити за свої вчинки. Понести справедливе покарання. Хоч мені боляче, і в глибині душі я, як і раніше, його люблю. Але пробачити, забути скоєне, поки що не готовий.

Світлана більше часу проводить у лікарні, ніж за ґратами. Характер у неї став ще гіршим, вона розлютилася на весь світ, так і не змогла пережити втрату своєї краси. У неї вічні проблеми із «подругами» по камері, її нещадно б'ють. Підозрюю, що довго такими темпами вона не протягне. Але це також її вибір.

А в мене зараз від страху трясуться руки, перед очима кола. У бойових точках ніколи не хвилювався, йшов у бій без вагань. А тут собі місця не знаходжу. Навіть за кермо не сів. Водія взяв. В голубоньки води відійшли. Ми так чекали на нашу дівчинку. Зараз страх сковує, всі інші почуття заглушає.

- Владе, все буде добре, - усміхається мені, хапаючись за живіт. Все розуміє, рідна моя, лише глянувши на моє бліде обличчя.

- Гей, це я тебе мушу заспокоювати!

- А я не хвилююся, ой ... трохи болю і уяви, скоро вона буде з нами.

- Люблю тебе, моя королево, - гладжу її по щоці тремтячою рукою.

Відганяю погані думки. Все пройде добре. Переконую себе. Підганяю водія. Чого він, як черепаха, повзе! Нерви, як струна, натягнуті. Моя Ілоночко, у неї дуже акуратний животик, який їй шалено йде. Мимоволі любуюся, навіть зараз вона ніби світиться зсередини.

У лікарні все вже готове. Лікар на нас чекає. Я кілька разів подзвонив, перепитав. Краще перестрахуватись. Мою дівчинку забирають готувати до пологів.

- Я скоро буду з тобою, - кричу їй услід.

А сам за серце хапаюся. Хочу весь біль її собі забрати. Чому так не можна? Я знаю, зараз відбудеться величезна і щаслива подія, але докоряю собі, що не в змозі її захистити від болю.

На пологах я поряд. Тримаю її за руку. Витираю піт з чола. І мені здається, що відчуваю все теж, що моя рідна.

- Потерпи, ще трохи. Сонце моє, кохана, - шепочу, посинілими губами.

- Люблю тебе, - усмішка крізь біль. Вона така у мене тендітна. Я скільки сил всередині. Вона боєць. Вона моє життя.

- Все йде чудово! - Повідомляє лікар, і не знаю, кого з нас він більше заспокоює. Підозрюю, що мене.

- Поки що я цього не бачу! Їй боляче! – говорю крізь стиснуті зуби. А самого роздирає від болю та розуміння, ось скоро… зовсім скоро… ця мить…

- Все гаразд, - стискає мою руку.

Крик нашої доньки – найкраща музика, яку я коли-небудь чув. Пісня душі.

- Рідна, все життя тобі дякуватиму, - кажу, а в самого щось тепле по щоках ллється.

- Просто кохай, Владе…

Коли мені дають дитину на руки. Я як безумець дивлюся на неї і не можу намилуватися. Щастя, яке тече венами, наповнює життя іншим змістом. Всі страхи і переживання як рукою знімає, все розчиняється у обличчі нашої донечки. Рідна, довгоочікувана, любима.

Передаю дитину Ілоночці. Витираю її сльози.

- Завжди з вами…

***

За три дні нас виписали. Все пройшло без ускладнень. Мама і малюк почуваются чудово. Нас зустрічають Сергій за руку з Денискою. Син останнім часом сильно прикипів до друга. З захопленням слухає його байки про службу.

- Покажи! Покажи її! - бігає навколо мене. Обережно сідаю навпочіпки, розгортаю рожевий згорток, так щоб син побачив личко крихітки.

- Яка дівчина! – присвистує Сергій. – Вітаю, друже!

- Ого, яка! Тато! Обіцяю, я буду найкращим братиком!

- Не сумніваюся, синку.

А я подумки обіцяю, що стану найкращим батьком та чоловіком.

***

Дорогі читачі! От і закінчилася наша історія. Я вдячна вам за увагу, за підтримку! Ви моє натхнення!

Підписуйтеся, щоби не пропустити нову книгу, яка стартує зовсім скоро. Вир емоцій гарантую!

Цілую, обіймаю! Ваша, Олександра)

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍

Кінець

1 ... 81 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитина від батька мого чоловіка, Олександра Багірова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитина від батька мого чоловіка, Олександра Багірова"