Читати книгу - "Чужа секретарка, Олена Домова"

Дівчина не відповіла та повернулася до роботи. Чи була хорошою новина про те, що Гена не має відношення до її можливого підвищення? Безумовно. Але тепер було страшно чи впорається вона з випробуванням.

Невдовзі повернулася Юлія Володимирівна. Вона як зазвичай пройшла до свого кабінету та повернулася до роботи. Це трохи заспокоїло розбуркані нерви секретарки й вона продовжила звичну рутину: підготувала звіти, прибрала зайві папери з робочих поверхонь, почала розкладати все по теках.

Щойно дівчина підвелася до неї наблизився новий охоронець пані Середи, він із цікавістю спостерігав за процесом, не минаючи можливості доторкнутися чи заговорити до дівчини.

*
На словах Гена не насідав, але стримати тяжіння до своєї срібної пір'їнки не міг. Тим паче, що вона так несподівано перервала їхнє спілкування. Тому наприкінці робочого дня він просто прийшов до приймальні директори з продажу особисто.

Картина, яку він застав, йому не сподобалася. Катя стояла біля шафи з документами, а до неї майже впритул схилившись стояв якийсь чоловік. Двері відчинилися безшумно, тож кілька митей його не помічали, аж поки секретарка не розвернулася, відгороджуючись від чоловіка текою.

- Добрий вечір, - Катя ледь впізнала голос Гени, такий він був холодний та низький. - Як почувається Юлія Володимирівна? - не всі знали, що відділ з продажів був обезголовлений більш ніж на добу, але він знав.

- Непогано. Але сьогодні вона збиралася піти раніше, - відповіла секретарка, натякаючи, що не варто затримувати її наприкінці робочого дня.

Пан Зегер кинув оком на годинник на своїй руці. "Раніше? То чого не пішла?"

- Мені потрібна лише хвилина її уваги, - пообіцяв директор з реклами. - І вашої також.

Він підійшов до Каті, умисно відгороджуючи дівчину від чоловіка, проте поводився наче й не помічав нічого нового в кабінеті. І з собою до кабінету директорки покликав просто щоб не лишати її на одинці з тим типом, а не через те, що в нього насправді була якась справа.

Він часто так робив у бізнесі. Поведінка з таємничістю та недомовками справляє враження на співбесідників, і вони стають більш відкритими. А якщо таємниць немає, то потім можна все перевести у жарт чи якусь дрібничку.

Так вийшло і цього разу. Почувши про візит пана Зегера Юлія Володимирівна негайно його прийняла й появу Каті разом з ним сприйняла, як належне.

- Добре, що це саме ви, - Юлія Володимирівна завжди на перший план ставила професійні якості людини, а на чутки взагалі не звертала уваги.  - Подбайте про Катерину Віталіївну, вона насправді заслуговує на це переведення.

Гена здивовано глянув на білявку, але грати так грати.

- Я зроблю все, що від мене залежить.

- Добре. Проте дуже прошу, щоб це, за можливості, не відбилося на роботі. Я поки що не можу без неї обходитися.

- Я й не збирався забирати встановлені робочі години, адже маю й свої посадові обов'язки, - віртуозно грав Гена, вже починаючи розуміти суть розмови.

Тільки Катя нічого не розуміло та розгублено мовчала, спостерігаючи за розшаркуванням директорів.

- Дуже вам вдячна, - кивнула пані Середа та звернулася до секретарки: - Ми на сьогодні закінчили?

- Я роздрукувала щоденний звіт, - промимрила Катя, наче її спіймали на неробстві.

- Я подивлюся його завтра. До побачення.

Геннадій Анатолійович попрощався та вийшов з кабінету, Катя пішла його прикладом. Під пильними поглядами двох чоловіків, які вдавали, що іншого немає  в кабінеті, зібрала свої речі та рушила за директором з реклами на четвертий поверх.

Щойно стулки ліфта за ними зачинилися, Геннадій Анатолійович розвернувся до білявки та наказав: "Розповідай!"