Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Американська пастораль 📚 - Українською

Читати книгу - "Американська пастораль"

197
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Американська пастораль" автора Філіп Рот. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 141
Перейти на сторінку:
Назад, до самозречених дурниць про Вічну Свічку, Святе Серце? І незмінна грандіозна химера, найбільша з абстракцій — жодного прояву себелюбства за мільйон років. Облудливий, нелюдський жах усього цього самозречення.

Так, він сильніше любив свою дочку тодішню, коли вона була такою ж егоїсткою, як інші люди, ніж теперішню, з бездоганною мовою й нелюдським альтруїзмом.

— І скільки часу ти вже тут? — запитав він у неї.

— Де?

— У цій кімнаті. На цій вулиці. У Ньюарку. Скільки часу ти вже в Ньюарку?

— Приїхала півроку тому.

— То ти була…

Стільки всього слід було сказати, спитати, стільки відповідей зажадати, що далі він просто не зміг говорити. Півроку. Півроку в Ньюарку. Раптом Швед перестав розуміти, що таке зараз і що таке тут, залишилося тільки те збудливе, сухо мовлене слово: півроку.

Він стояв і дивився на неї згори, і міць його була пришпилена до стінки. Ледь помітно хитнувся назад на підборах, ніби прикидав, чи зможе піти від неї крізь стіну; тоді трохи хитнувся вперед, перенісши вагу свого тіла на пальці, неначе для того, щоб схопити її і, стиснувши, забрати. Він не міг вернутися додому в Олд-Римрок і спокійно почивати у своєму ліжку, знаючи, що дочка лежить тут, у лахмітті, з завішеним ротом, на своєму матраці, як найсамотніша особа на Землі; а просто за стіною коридор, який рано чи пізно цю стіну знесе.

Це дівчисько злетіло з котушок, не маючи навіть п’ятнадцяти, а він через доброту своєї дурнуватої душі, як з писаною торбою, носився з навіженством рідної дочки, приписуючи їй тільки світовідчуття, якого сам не розділяв, упевнений, що і його вона переросте — разом із бунтівною юністю. І ось подивіться на неї! Найпотворніша доця, яку тільки могли породити вродливі батьки. Я виступаю проти цього! Я виступаю проти того! Я виступаю проти всього! Скажіть, як таке могло статися? І поміж іншого — відмовитись навіть від схожості на батьків? А все тому, що колись Дон була «Міс Нью-Джерсі»? Невже життя таке принизливе? Не може бути! Я такого не хочу!

— І як давно ти у джайнах?

— Один рік.

— Як ти про це дізналася?

— Вивчаючи релігії.

— Скільки ти важиш, Мередіт?

— Більше, ніж треба, тату.

Очниці в неї були величезні. Великі-великі темні очниці за півдюйма над панчохою, а ще за кілька дюймів над очницями — волосся, не те, що довгими густими хвилями спадало по спині, а клоччя, так ніби невідь-звідки взяте й приторочене до голови; біляве, так, як і колись, але обстрижене рукою варвара. Хто ж обчикрижив його? Вона сама чи хтось іще? І чим? Виконуючи всі свої обітниці, вона, напевне, жодну не виконувала з такою ревністю, як відмову од свого розкішного колись волосся.

— У тебе такий вигляд, ніби ти взагалі не їси, — Швед мав намір промовити це без емоцій, але в нього вийшло щось подібне на стогін; голос, вирвавшись із-під його контролю, видав весь його розпач. — Що ти їси?

— Нищу рослинне життя. Я ще не достатньо спочутлива, щоб від цього відмовитись.

— Тобто ти харчуєшся лише зеленню? Це хотіла сказати? Ну, й що тут поганого? Як ти збираєшся відмовлятись від цього? І навіщо?

— Це питання особистої безгрішності. Благоговійного ставлення до життя. Я дала обіцянку не шкодити жодній живій істоті — ні людині, ні тварині, ні рослині.

— Але помреш, якщо це зробиш. І як ти могла дати цю «обіцянку»? Ти що, тепер нічого не їси?

— Ти поставив дуже серйозне запитання. Тату, ти дуже розумна людина. Ось ти запитуєш: «Якщо ти поважаєш життя в усіх його проявах, то як ти можеш жити?» Відповідаю: ніяк. Традиційний кінець життєвого шляху для святого джайна — салла хана, свідома смерть від голоду. Ритуальна смерть салла хана — ось платня досконалого джайна за досконалість.

— Повірити не можу, що це ти. Мушу сказати тобі те, що я думаю.

— Звісно, мусиш.

— Я не можу повірити, що ти, попри свій інтелект, розумієш, що кажеш, що робиш, і навіщо це робиш. Я не можу повірити, що ти кажеш мені, ніби настане мить, коли ти вирішиш, що більше не губитимеш ніякого життя, навіть рослинного, і зовсім перестанеш їсти, ти приречеш себе на смерть. Заради кого, Меррі? Заради чого?

— Та все нормально. Все нормально, тату. Я вірю в те, що ти не віриш у мої слова, не розумієш моїх вчинків та їхніх причин.

Вона зверталася до нього так, ніби це він її дитина, а не вона — його: нічого, крім співчуття і розуміння, терпіння близької людини, якими колись огортав її він, не знаючи, які трагічні наслідки це матиме для неї. І це дратувало його. Поблажливість із боку божевільної. І все ж він не рвонув до дверей, не кинувся до неї, щоб зробити те, що слід було зробити. Він залишався розважливим батьком. Розважливим батьком безумного створіння. Роби щоcь! Що-небудь! В ім’я всього розсудливого годі бути розсудливим! Дитині потрібна лікарня. Навіть дрейфуючи у відкритому морі на дошці, Меррі не була б у більшій небезпеці, ніж тепер. Вона переступила через корабельний облавок, і зараз не краща пора міркувати, як це сталося. Треба її рятувати, й то вже!

— Розкажи мені, де ти займалась вивченням релігій.

— По бібліотеках. Хто мене там шукатиме? Я була частим гостем у бібліотеках, отам і читала. Багато читала.

— Ти й у дитинстві багато читала.

— Справді? Я люблю читати.

— Ось де ти долучилася до цієї релігії. В бібліотеці.

— Так.

— А церкви, храми? Щось таке ти відвідуєш?

— Ця релігія не будується навколо конкретної церкви. І бога в її центрі теж нема. Це юдейсько-християнська традиція спирається на божество. І божество може сказати: «Візьми це життя». І тоді вбивство не просто дозволене — воно обов’язкове. Весь Старий Заповіт має його в своїй основі. І навіть у Новому це трапляється. І в юдаїзмі, і в християнстві прийнято вважати, що твоє життя належить Богу. Священне не життя, а Бог. А в центрі нашого вчення не вищість Бога, а святість життя.

Нудна пісня доктринерки, з ніг до голови закутої в броню ідеології, нудна і гіпнотична пісня тих, чию турбулентність може утримати тільки задушлива гамівна сорочка найлогічніших мрій. Її легкій мові бракувало не святості життя, а самого життя.

— Скільки ж вас там?

1 ... 81 82 83 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська пастораль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американська пастораль"