Читати книгу - "Під моїм (палким) наглядом, Ксандер Демір"

Дем’ян

- Дем’яне!

Я повернув голову на знайомий дівочий голос. Я міг би подумати, що мені справді здалось, чи можливо, я реально занадто багато випив. Утім голос дійсно був схожий на реальність, та змусив мене оглянутись декілька разів так точно.

- Дем’яне, скільки ще тебе чекати?

Я вкотре оглянувся та помітив знайомий автомобіль.

- Що ти тут робиш? – здивовано перепитав я, намагаючись виглядати якомога тверезим. – Почекай...

Амелія швидко вийшла з авто та опинилась навпроти мене, поки я все ще не міг отямитись.

- Дем’яне, сідай, будь ласка, в машину. Я відвезу тебе додому, - її голос був доволі спокійний, хоча, я впевнений, вона удавала так само як і я.

- Що ти тут робиш? Я ж викликав таксі, - я почав бити себе по кишенях, шукаючи телефон. – Я ж не міг подзвонити саме тобі, бляха. В мене сотні тисяч номерів записаних, а подзвонив я саме тобі?

Я істерично засміявся, закриваючи долонями своє обличчя. Ні.., ні.. я не вірю!

- Яка різниця кому ти подзвонив? Сідай в машину, я відвезу тебе, - Лія кинула погляд в бік свого сіренького авто, а потім схилила голову трішки в бік. – Дем’яне, я тебе не з’їм!

Дівчина ледь помітно посміхнулась, продовжуючи дивитись на мене своїм шоколадним поглядом.

Я повільно прибрав долоні зі свого обличчя, продовжуючи здивовано дивитись на колишню. Я не вірю, що я так налажав.

- Я вперше бачу тебе таким п’яним, Козак, - Амелія засміялась, прикриваючи долонею рот. – Ти ніколи не пив біля мене.

- Ха-ха, - перекрив її. – Я не поїду з тобою.

- Чого це?

- Між нами усе скінчено, - погрожуючи відповів. Хоча, здається, то все були мої п’яні жарти.

- Я просто відвезу тебе додому. Хіба це погано?

Я скептично глянув на дівчину, на машину, по сторонах. І справді. Хіба це погано?

- Окей, домовились, - я посміхнувся та одразу ж відкрив двері в машину. – Але якщо будеш приставати, я за себе не пручаюсь!

Я жартуючи помахав кулаком дівчині та швидко зайняв своє місце. Здається, сьогодні я добряче насмішу когось, адже і справді, я дуже багато випив і говорю усе, що на розум спаде.

- Де ти живеш? – запитала Лія, повернувши голову до мене. На її обличчі сяяла її прекрасна посмішка, що свідчило про неабиякий гарний настрій дівчини.

- Вдома в себе, - відповів я, не задумуючись. – У квартирі.

- Дем’яне, я безмежно за тебе щаслива, проте я ніколи не була у тебе у квартирі, - вона зробила засмучене лице, знизивши трішки плечима.

- Декілька кварталів і наліво, буде новий ЖК, там не складно знайти.

Амелія завела мого улюбленого поршика і плавно рушила з місця. Звук двигуна, знайомий і рідний, заспокоював і водночас надавав відчуття адреналіну. Я влаштувався на пасажирському сидінні, спостерігаючи за тим, як вона впевнено керує автомобілем. Її руки впевнено тримали кермо, а погляд був зосереджений на дорозі.

Насправді мені буде до біса нудно просто сидіти ці п’ятнадцять хвилин, поки ми доїдемо, тому весела музика у салоні не завадить нашій невеличкій подорожі.

- З вашого дозволу, Амелія Максимівна, - я вкотре натягнув посмішку, простягаючи руку до панелі управління, та почав переглядати плейлисти, шукаючи щось особливе. – Нічого собі! Бейонсе! Амелія, ти готуєшся вже до цього?

Я увімкнув легендарну пісню та почав щось під ніс наспівувати.

- Ти про що взагалі? – не розуміючи нічого, запитала дівчина.

- All the single ladies, all the single ladies, - повторив за словами у пісні, - Я розумію, скоро весілля, але вже готуєшся до розлучення?

Я посміхнувся, повернувшись до своєї водійки. Вона здивовано звела брови між собою, не відволікаючись від дороги. Варто визнати, керування авто їй личить.

- Якщо ти уважно слухав би пісню, чи знав би переклад, то почув би, що пісня не про розлучених, чи самотніх дівчат, а про те, що поки чоловік не встигни одягнути каблучку їй на палець, це зможе зробити інший.

Амелія кинула короткий погляд у мій бік, немов постріл.

- Бляха! – вигукнув я. – Так, то була гра на швидкість?

І знову я помітив її погляд.

- Я думав, ти вже залетіла, тому так швидко! – продовжив гучно говорити я.

- Знаєте, Дем’яне, алкоголь вам не личить, - прискіпливо промовила білявка.

- Знаєте, Амелія, ваш Євген також вам не до лиця, - так само сказав я, перекривляючи її.

- Що ж ти так завівся через це?

- Все, мовчи! – я розвів руки в сторони. – Я хочу послухати музику! В тебе є ще у плейлисті пісні для розбитого серця?

У відповідь я почув лише тяжкий видих. Даю сто відсотків, вона ще й очі закотила!

- Величезне вам дякую, що підвезли до мого будинку, - щиро, але театрально промовив я. – Скільки з мене?

- Про що ти взагалі? – перепитала Лія, зморщившись.

- Ну, я ж таксі викликав.

Я посміхнувся, дістаючи гаманець.

- Ну ні, так ні, - я знизив плечима та відкрив двері автомобіля, проте тільки-но я хотів гарно вийти, немов на зло звалився з ніг. – Ще ногу зламати мені не вистачає!

- Боже, Дем’яне, - сміючись, сказала Амелія, і вже опинилась навпроти мене. – Я тобі допоможу дійти.

- Ти точно хочеш мене зґвалтувати, - я почав швидко кивати головою, тримаючись однієї рукою за плече дівчини, аби піднятись.

- Я хочу, аби ти дійшов до квартири цілий та здоровий.

- Я вже не здоровий, Ліє.

- Який у тебе поверх? – цілком спокійно запитала дівчина, тримаючи мене навпроти ліфта. Як тільки вона витягла мене до нього?

- Чотирнадцятий.

- Сподіваюсь, ліфт переживе таке щастя, як ти.

- Мене – так, а ось тебе – навряд чи.

- Що? – скрикнула вона, але я швидко зайшов до кабіни, ніби ховався від неї. І байдуже, що вона одразу ж зайшла в неї також.

- Я маю на увазі, що ще його покалічиш, як мене.

- І як же я тебе покалічила, бідненький? – Амелія схилила голову убік, вдивляючись мені у вічі, немов хижак на свою здобич.