Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

На секунду Аня втратила здатність говорити від такої чесності.

- Тоді дай його мені, - вона зробила крок до нього і простягнула руку.

- Ні.

Влад знову кинувся тікати, а Аня - за ним, тепер вже без жалю до себе, бо програвати зовсім не хотілося. Коли він пробігав повз стіл, Аня стрімко зістрибнула з ліжка йому на спину, обвивши руками шию. Пальцями майже дотяглася до пончика, але Влад різко нахилився вперед, перекинув її через себе й обережно поклав на ліжко.

Кинув на неї переможний погляд згори вниз і підійшов до шафи. Аня здогадувалася, що він збирається робити, тому вскочила з ліжка і підлетіла до нього, але не встигла - Влад демонстративно поклав пончик на шафу і відійшов.

- Дуже смішно! - обурено вигукнула Аня, розуміючи, що вона ніколи туди не дістане, враховуючи, що висота там майже до стелі.

Хотіла б вона піти за стільцем, тільки це все - дитячий садок. Він відбере і сховає пончик знову. Дурна гра.

Влад, судячи з усього, так не думав, тому що він упав на її ліжко, завбачливо захопивши із собою той самий стілець і закинув туди ноги. А другий кілька днів тому сусідки позичили, тільки повернути забули. Це змусило Аню відчути поразку.

- Лягай поруч, - Влад поплескав долонею по ліжку.

Аня дивилася на нього, як на божевільного, не розуміючи, що він задумав цього разу. Хоча говорив серйозно, посунувся трохи, одну ногу прибрав зі стільця і поклав на ліжко.

- А що мені ще зробити?!

- Просто ляж поруч, - сказав Влад, зовсім не реагуючи на її різкість.

- Ні. І ти не будеш. У тебе є своя кімната, своє ліжко, ти задовбав уже! Вали звідси!

- Ні.

- Якщо зіштовхну - йдеш. Зрозуміло?

Влад ледь помітно кивнув. Тоді Аня зробила кілька рішучих кроків і спробувала зсунути його з ліжка. Але він так міцно упирався, що навіть не відчував її поштовхів. Як варіант, вона могла б загорнути його в плед і перекотити, але не встигла - Влад несподівано схопив її за руку і потягнув на себе. Передпліччям він притиснув її потилицю так, що вона впала прямо на нього.

Аня уткнулася рукою в подушку, щоб не зіткнутися лобами, але їхні обличчя, як і раніше, перебували занадто близько. Зустрівшись з його очима, вона спробувала злізти, а Влад обвив її шию рукою і притягнув до себе. Піддався вперед і поцілував.

Аня різко вперлася руками йому в груди, перший час намагаючись відсторонитися, але з кожною секундою опір слабшав, і реальність тьмяніла. Руку з шиї Влад запустив їй у волосся, не даючи поворухнутися. Він жадібно поглинав її губи; його порив був наполегливим і пристрасним, вона й сама не помітила, як почала відповідати, втягнувшись у цей вихор емоцій. Її тіло піддавалося й тануло в його обіймах; вона відчувала його переривчасте дихання, його руки на талії, на стегнах. Влад обережно посадив її на себе в зручніше положення, а Аня помітила, як горить обличчя від збентеження. Кілька днів тому вони ледь не побилися, а зараз вона сиділа на ньому - і найдивніше, що їй це подобалося. Вона відповідала на його поцілунки з тією ж пристрастю, притискалася до нього і кусала, відчуваючи, як його руки стискають її міцніше, як його дихання стає глибшим і важчим.

Їх змусило зупинитися клацання замка. Аня злізла з Влада і відскочила на пристойну відстань. Він теж піднявся, але більш спокійно, розслаблено, майстерно приховуючи сліди хвилювання за безтурботною маскою. Лише тоді вони усвідомили, що навіть не зачинялися.

Двері відкрила Лєра.

- Чорт, мені здалося, тут зачинено, - пробубнила вона. - Привіт. Ви чого тут?

Влад одразу пішов до шафи, сховавши руку в кишеню штанів.

- А ми тут пончик ділимо, - він дістав паперовий пакетик і поклав на стіл.

- Ага, навпіл, - видавила Аня.

Лєра кивнула і почала стягувати черевики.

- Знаєш, сестро, ти прийшла, у мене одразу апетит упав... пропав. Я до себе.

55

Влад з'явився у дівчат ближче до вечора наступного дня тільки тому, що Лєра вимагала терміново зайти. У повідомленнях вона встигла розповісти про розставання з Марком, але без деталей. Зацікавлений Влад одразу примчав. Не дивлячись на Аню, яка занурилася в онлайн-гру, скинув кімнатні капці та заліз на ліжко до сестри.

- Що там? Цього разу остаточно?

 - Так, - Лєра закуталася в ковдру. - Я просто запитала, чи кохає він мене... І почалося. Він мені все висловив, а я йому. В якомусь сенсі Марк мене теж використовував.

- Облиш, не твоє це, - м’яко втішав Влад. - Тільки час втратили.

- Чому ж? Я можу спокійно віднести його подарунки в ломбард і півроку жити, ні про що не турбуючись.

- Мені здавалося, вони тобі дорогі.

- Дорогий мені медальйон бабусі, - вона потягнулася рукою до шиї, де в неї завжди висів золотий ланцюжок із круглою підвіскою. - А ці подарунки Марк сам мені дарував, я не просила. До речі, він сказав, що без нього я ніхто. На прощання навіть мою матір згадав. Так прикро стало.