Читати книгу - "Візерунки долі. Я згодна, Аграфена Осіння"

Я ще не встигла осмислити цю разючу новину, як у двері постукали й вони одразу відчинилися навстіж. Потім з гуркотом зачинилися, впустивши капітана королівських стражників.

– Привіт, Натко, – швидко сказав мій гість, – мені потрібно просто зараз...

– Сашо, – перебила я його на півслові, – взагалі-то, ми тут не самі.

– Е... – Шурик перевів погляд з мене на Талію і назад, потім здивовано запитав: – Наталко, а чому тебе дві?

За всі роки нашого знайомства я ніколи не бачила Шурика таким розгубленим. Якби нас не оточили з усіх боків неприємності, я б зараз щиро зареготала. Але оскільки не до сміху, намагаюся закликати друга дитинства до порядку:

– Сашо, ми тут не самі. Будь ласка, дотримуйся субординації.

Але блондин нічого не збирався дотримуватися, він на всі очі дивився на Талію, яка злегка почервоніла під пильним поглядом блакитних очей.

– Гей! – підвищила я голос. – Я, взагалі-то, ось вона.

Ще й піднятою над головою рукою помахала. Від Орлова – нуль реакції. Жодного разу не бачила, щоб він так на дівчат реагував.

– Капітан королівської варти! До тебе звертається королева! – прийшлося підвищити голос.

– Що? – моргнув Шурик, ніби прокинувшись.

– Сашо, що трапилося? – спитала я вже спокійніше, – Ти так несподівано увірвався...

– Слухай, Твоя Величносте, – приступив Шурик до дотримання субординації, – мені потрібна інша Величність, яка твій чоловік. Є термінові новини.

– Так, – я сумно кивнула, – у нас теж є новини, але тієї Величності, що мій чоловік, немає.

– Як це немає? – здивувався Шурик. – Він же повернувся, тільки тому ми з Бернардом і Деріком залишили палац.

– Він поїхав ще зранку, – пояснила я.

– Як поїхав? – Шурик зблід. – Йому не можна було залишати домівку! Для нього підготували пастку!

У мене всередині все похололо, до того ж я тільки зараз звернула увагу, що над лівою бровою у Шурика ледь помітний синець, а на шиї дві подряпини.

– Сашо, звідки такі новини? Ти з кимось бився?

– Ми заарештували у селі кількох осіб, але вони йти з нами не забажали, тож довелося їх трохи вгамувати.

– Зрозуміло. Террі, – я звернулася до служниці, – попроси когось з хлопців відвести Талію в її кімнату, а потім чекай у коридорі, поки я тебе покличу.

– Добре, пані.

– А… – Шурик негайно втрутився в нашу розмову.

– А ти мені потрібен тут, – зупинила я його.

Адже ясно як день, що він сам хотів супроводжувати Талію. Гостя зробила граційний реверанс і попрямувала до дверей, не помічаючи, яким голодним поглядом провів її блондин.

– Орлов, – звернулася я до Шурика, який застиг, зачаровано дивлячись на двері, в які щойно вийшла дівчина, що так його зацікавила. – Талія наша гостя. Дін під свою відповідальність попросив Артура, щоб той відпустив її до нас. Ти ж не думаєш, що вона така, як ті дівулі, що самі вішалися тобі на шию?

Шурик перестав грати роль стійкого олов'яного солдатика, повернувся до мене й обурено сказав:

– Лялько, ти що, мене перший день знаєш? Чи ображав я колись якусь дівчину?

– Дівчата бувають різними. Талія – тиха і сором'язлива. Ми з Діном певною мірою стали причиною деяких її неприємностей, тому я прошу тебе…

– Натко, ось не треба мене просити, – перервав мене Сашко. – Я відразу зрозумів, що вона інша. Не хвилюйся, ніхто її не скривдить. Я про це подбаю.

Я тільки знизала плечима, а потім повернулася до теми, яка мене цікавила:

– То що там сталося в селі? Чому ти вирішив, що на Діна пастку приготували? Адже ніхто не міг знати, що йому доведеться поїхати.

Я замовкла, злякано дивлячись на Сашка, який красномовно похитав головою. Ми одразу дійшли до одного і того ж висновку: Кордевідіона навмисно виманили з палацу. І зробив це той, хто знав, що вже був замах на батьків Діна, бо сам його й організував.

– Охорона! – закричала я.

Двері прочинилися, і в кімнату заглянула Террі. Це навіть краще!

– Террі, – я нервово потерла замерзлі руки, – будь ласка, знайди мені зараз Меріда. Нехай прийде сюди негайно.

Двері зачинилися, і покоївка побігла виконувати доручення. Не минуло й п'яти хвилин, як у кімнату швидким кроком увійшов старший радник і запитально подивився на мене, чекаючи пояснень щодо термінового виклику.

– Меріде, під час минулого замаху на Дариту та Дівертона ви знайшли когось, хто був причетний до злочину?

Радник здивувався:

– А чому Ви питаєте про це саме зараз, Ваша Величність?

– Мені здається, що саме зараз планується державний переворот. І короля не просто так виманили з дому. До речі, хто передав звістку про напад на батьків Діна?

– Це був стражник із королівського палацу в столиці, – швидко відповів Мерід. – Він повідомив, що на зворотному шляху, після благодійного візиту до дитячого притулку, на Дариту та Дівертона Тарлійських напали. Мати його величності сильно постраждала і просила сина приїхати, щоб попрощатися, бо, скоріше за все, вона не виживе.

Я ледь не заскреготіла зубами від злості та жалю. Хоч я й не надто добре знала Дариту особисто, вона справляла враження доброї жінки, і фрейліни завжди говорили про неї з теплотою. Я нервово забігала кімнатою. Тепер зрозуміло, чому Дін так стрімголов помчав.

– Меріде, а раптом це все неправда? – зупинившись, наче на стіну наскочила, запитала я. – Якщо його обдурили, щоб виманити з дому?

– Чому Ви так думаєте, Ваша Величність?

– Сашко, – звернулася я до блондина, – розкажи, що сталося в селі.

– Ну, сьогодні вранці, оскільки король вже був удома, – почав Шурик, дивлячись то на мене, то на Меріда, – ми з Бернардом вирішили навідатися до найближчого села. Підібрати когось для служби в охороні. І взяли хлопця, чия мати приходила. Він краще знає мешканців свого села і їхні можливості.

Сашко сильно потер підборіддя, де я помітила ще одну подряпину, і продовжив: