Читати книгу - "Візерунки долі. Я згодна, Аграфена Осіння"

– Після того, як ми обійшли кілька подвір’їв, які рекомендував Дерік, і запросили трьох хлопців, ми звернули увагу, що за нами стежать. Удали, що нічого не помічаємо, і продовжили шлях. Не встигли підійти до наступного двору, як якийсь задрипаний чоловічок, покликав нашого хлопця і поцікавився, хто ми такі. Дерік не приховував, що ми капітани королівської служби. Мужичок, як про це довідався, одразу ж зник. Проте коли ми проходили повз таверну, нас там уже чекали. Ледве ми наблизились, як сходами злетів господар і, підбігши до мене, запитав: «Ти Брент?».

Мерід здригнувся.

– Що не так? – це не залишилося непоміченим для мене.

– Саме Брента ми підозрювали в організації першого замаху, – пояснив чоловік. – Але тоді свідків не знайшлося. Лише через пів року ми дізналися, що він там був. Місцевий хлопчина бачив, як закладали вибухівку під міст, і зміг намалювати портрет ватажка, якому всі підкорялися. Це стало відомо незадовго до подій з Вами, Ваша Величність, коли Кенді намагалася Вас вбити. Але слово підлітка проти слова капітана королівської охорони... До того ж з тих подій пройшло дуже багато часу. Тому Його Величність лише зняв Брента з посади та наказав встановити на нього магічний маяк, щоб прослідкувати, до кого він звернеться по допомогу. Але його вбили.

– Я знаю, до кого він мав звернутися, – впевнено сказала я, – до Торія, брата Діна.

Мерід, здивовано кліпаючи очима, дивився на мене. Потім заперечливо похитав головою:

– Не може бути!

– Талія чула голос тієї людини, яка попередила Артура, що король Тарлії шукає його дочку, і порадив негайно її сховати. Вона описала манеру розмови цієї людини. Террі його впізнала і нам сказала. Можеш запитати у Федеріки, ймовірно, вона теж його запідозрила. Але про це потім.

Я повернулася до Шурика і кивнула, дозволяючи йому продовжити свою розповідь.

– Ну, я підтвердив, що так, я той самий Брент і є. Мене запросили зайти в таверну, бо хтось дуже хотів зі мною зустрітися. Я не став запитувати, чому мене шукають саме тут, а просто пішов із чоловіком у ту забігайлівку.

– Ну ж бо! – підганяла я друга, – чого ти тягнеш, як бика за... – вчасно зупинилася, мало не висловивши, за що саме.

– Мене і справді там чекали, – незворушно продовжив блондин, не звернувши жодної уваги на мою нетерплячість, – тільки не один, а цілий десяток людей. Сторонніх, очевидно, чемно попросили покинути приміщення. Найстарший з присутніх витягнув з кишені пакет і поклав на стіл. Коли він пояснив, що хоче за цей пакет, тоді вже я ввічливо попросив його вийти. Після того, як він вилетів спиною вперед на вулицю, назад його затягнули Бернард і Дерік. Ми всіх заарештували. Щоправда, трохи їх пом'яли та таверну злегка пошкодили.

– Сашко, – грізно прошипіла я, – скільки ще тягтимеш? Викладай найголовніше, зараз же!

Шурик знову з силою потер підборіддя і подивився прямо на мене.

– Мені запропонували десять тисяч золотих за те, щоб я розблокував потаємні двері до спальні королеви. Бо короля вже до ночі буде знешкоджено.