Читати книгу - "Їсти Молитися Кохати, Даррелл"

тарілку за тарілкою і нарешті зробила офіційну заяву: «Поки на цьому світі існує така їжа, ніколи не зможу бути вегетаріанкою». Потім ми пішли танцювати у місцевий нічний клуб, якщо тільки його можна назвати нічним клубом. Це було більше схоже на пляжний навіс, тільки без пляжу. Там грала жива музика — балійські підлітки шкварили чудовий реґґі — і тусувалися люди різного віку і національностей: емігранти, туристи, місцеві вродливі балійці з балійками, всі танцювали, як хотіли, не стримуючи себе.

Армінія з нами на танці не поїхала, бо в неї завтра важлива робота. Тому вродливий літній бразилець став моїм супутником на цей вечір. Він не так уже й погано танцював. Мабуть, він і у футбол грав добре. Мені подобалося бути біля нього, він відчиняв переді мною двері, робив компліменти, казав «дорога моя». Втім, як я зауважила, він до всіх звертався «дорога моя» — навіть до волохатого бармена. Та все одно його увага була мені приємна.

Я вже так давно не була у барі. Навіть в Італії я не ходила по барах, що вже казати про роки життя з Дейвідом. Мені здається, востаннє я танцювала на своєму весіллі… коли ще була щаслива у шлюбі. Боже мій, це було сто років тому. На танцмайданчику я зустріла свою нову подругу Стефанію, жваву італійку, з якою нещодавно познайомилася на занятті з медитації в Убуді. Ми разом танцювали, весело кружляючи, а наше волосся, чорняве та біляве, розвівалося на всі боки. Десь після опівночі ансамбль замовк і люди просто спілкувалися.

Саме тоді я познайомилась із хлопцем на ім’я Єн. О так, він мені дуже сподобався. Я захопилася ним одразу. Це був красунчик родом із Уельсу, щось середнє між Стінґом і Ральфом Файнсом, тільки молодший. Мав чарівний голос. Він вправно підтримував розмову, був дотепний, ставив запитання, розмовляв із моєю подругою Стефанією тією ж дитячою італійською, що і я. З’ясувалося, що він грав на бонґо у групі, яка щойно виконувала реґґі. Я пожартувала, що він, напевно, бонґольєр за аналогією з тими хлопцями з Венеції, тільки в нього барабани замість ґондол. І якось так поволі-поволі, ми почали сміятися, спілкуватись.

Підійшов Феліпе — так звали бразильця. Він запросив нас до модного місцевого ресторану, що його тримали емігранти з Європи, місце для шалапутів, яке ніколи не зачиняється, і де, як стверджував Феліпе, пиво та решту лайна продають цілодобово. Я впіймала себе, що дивлюся на Єна (чи захоче піти?), і коли він погоджується, я теж кажу «так». Ми всі прямуємо до ресторану, де я сідаю біля Єна. Ми розмовляємо і сміємось усю ніч, і, о так, мені дуже подобається цей хлопець. Він перший, хто мені за тривалий час сподобався по-справжньому. Він був на кілька років старший за мене, мав насичене життя і багато плюсів у своєму резюме (любив Сімпсонів, об’їхав весь світ, жив в ашрамі, у розмові згадав Толстого, і здається, мав тут роботу і т.  д.) Він розпочав свою кар’єру в Британській армії, служив у Північній Ірландії як експерт із вибухових пристроїв, потім став міжнародним спеціалістом із розміновування територій. Будував табори для біженців у Боснії, а зараз зробив паузу і поїхав на Балі музикувати… Все це дуже спокусливо, як на мене.

Повірити не могла, дізнавшись, що вже пів на четверту ранку, а я на ногах і не для того, щоб медитувати. Я не сплю, одягнена в сукню і розмовляю з привабливим чоловіком. Це досить радикальна зміна.

Під кінець вечора ми з Єном визнали, що нам обом було дуже приємно познайомитися. Він запитав номер мого телефону, я відповіла, що у мене немає телефону, зате є і-мейл, на що він сказав: «Ну, і-мейл — це якось так… ну…» Тому на прощання ми обмінялися лише обіймами. Він сказав: «Побачимося наступного разу, коли вони, — і вказав на богів, що десь там, на небі, — вирішать, що нам це потрібно».

На світанку Феліпе, вродливий літній бразилець, запропонував підвезти мене додому. І поки ми їхали убудськими закапелками, мовив:

— Дорога моя, ти всю ніч пробалакала з найбільшим брехуном в Убуді.

Моє серце завмерло.

— То Єн брехло? — запитала я, а подумки додала: «Скажи правду зараз і це врятує мене в майбутньому».

— Єн? — перепитав Феліпе і розсміявся. — Ні, дорога моя! Єн — серйозний хлопець. Він хороший чоловік. Це я про себе. Найбільше брехло в Убуді — я.

Якийсь час ми їхали мовчки.

— Та я просто жартую, — озвався Феліпе.

Знову запала тривала мовчанка, та зрештою він знову звернувся до мене:

— Тобі подобається Єн?

— Не знаю, — кажу. — У мене затуманена голова. Я випила забагато бразильських коктейлів. Він привабливий і розумний. Та я вже забула, що таке коли тобі хтось подобається.

— Ти проведеш на Балі декілька чудових місяців. От побачиш.

— Але я не знаю, чи зможу так багато розважатися, Феліпе. У мене лише одна сукня. Люди почнуть помічати, що я завжди вбрана в одне і те ж.

— Ти молода і чарівна, моя дорога. І однієї сукні тобі цілком достатньо.

 

90

 

Я молода і чарівна?

А мені здавалося, що я стара й розлучена.

Довго не могла заснути тієї ночі, дуже вже відвикла від такого режиму. Танцювальна музика досі гуділа у мене в голові, волосся пахло цигарковим димом, шлунок відмовлявся перетравлювати алкоголь. Я трохи подрімала, а прокинулась, як і завжди, на світанку. Тільки цього ранку я не була свіжа, не була умиротворена і зовсім не була готова медитувати. Чому я така збуджена? Я ж чудово розважилася. Причепурилася, познайомилась із цікавими людьми, потанцювала, пофліртувала з чоловіками…

Чоловіки.

Моє збудження зростає від самого цього слова і перетворюється на маленьку панічну атаку. Я вже не знаю, як це робиться.

Ще підлітком чи коли мала трохи за двадцять років, я була найбільша, найсміливіша, найбезсоромніша у флірті. Я досі пам’ятаю, як це весело — знайомитись із хлопцем, заманювати його, інтригувати прихованими запрошеннями і натяками, а потім відкидати всі застереження і нехай буде, що буде.

Тепер я відчуваю лише паніку та непевність. Надумую собі про цей вечір того, чого там не було, уявляю вже, що закрутила роман з цим уельським хлопцем, хоча він не залишив мені навіть своєї електронної адреси. Я вже наперед бачу наше з ним майбутнє, включно з суперечками про його згубну звичку палити. Думаю про те, чи мої чергові стосунки з чоловіком не зруйнують подорожі, написання роману, зрештою, життя. Але з іншого боку, трохи романтики не завадило б. Занадто вже затягнувся мій посушливий період. (Згадую, як Річард із Техасу давав мені поради щодо любовних стосунків: «Тобі потрібен Той, хто знищує Засуху, чи навіть Той, що робить Дощ»). Потім я уявляю, як Єн під’їздить на своєму мотоциклі з досконалим голим торсом учасника бойових дій, і ми кохаємося просто в моєму саду, о, як це буде прекрасно. Але