Читати книгу - "Колишні. Повернути минуле, Софія Брай"

Дмитро сів за стіл і спокійно сказав: 

— Не поспішатимемо. 

Після розмови із Олегом Дмитро вирішив залишити цю справу на потім, щоб використати проти нього. 

— Чому не поспішатимемо? Минуло шість років, чим довше ви відкладатимете справу, тим важче буде домогтися покарання. Не кажучи вже про те, що вона нашкодила тоді і Софії. — Борис турбувався. 

Арсен та Дмитро були друзями. І тому він розумів, що якщо Дмитро сказав не поспішати, це не означало, що вони нічого не робитиме. 

— Тебе так легко вивести. У суді тебе можна буде роздратувати парою фраз. Це невигідно тобі.Гаразд, можеш іти. Я повідомлю, коли зберемося продавати позов.

Борисеві довелося піти. 

— Ну що, як я? 

Дмитро навіть не глянув на нього і кинув папку на стіл. 

— Досить грати, йди до своєї бабусі. 

— З тобою ще можна по-дружньому поспілкуватися?Минулого разу ти не дотримав своїх слів. Ти винен мені. — Арсен дістав свій телефон. — Я зараз подзвоню Віктору, знайдемо якесь містечко, вип'ємо. Ми так давно не збиралися. — сказавши це, він почав дзвонити. — Що ти робиш? Діма сьогодні вільний, зберемося? 

— У мене сьогодні немає справ. Говори, куди їхати. Я буду. 

— Давайте спочатку пообідаємо, поїдемо до того самого ресторану за місто. Там гарний вигляд та гарна кухня.

Надвечір Віктор приїхав до компанії. Вони вирушили до ресторану на трьох машинах. Машина Дмитра заїхала на паркування. Коли він вийшов, побачив автомобіль, який він дав Софії. 

— Гей, Дімо, хіба це не твоя машина? Чому вона тут? — з першого погляду впізнав машину Арсен.