Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

Русло простягалось далеко на схід. Я дістав бінокль і почав уважно оглядати береги вздовж русла. І ось, верст за п'ять від нас, я побачив у руслі біля підніжжя лівого берега маленьку зелену пляму, явну ознаку джерела води, оточеного невеликою рослинністю. А на укосі берега і над ним можна було розрізнити якісь стовпи і купи якихось уламків. Туди, звичайно, ми й рушили і знайшли крихітний оазис: прісне джерело, що вибивалося з-під самої берегової кручі якоїсь темної твердої породи, і навколо нього зарості очерету, кілька тополь і по сусідству кущі тамариску.

Ми, звичайно, влаштували свій табір на рівному майданчику, трохи осторонь, щоб не дозволити нашим тваринам відразу кинутися до води, затоптати і забруднити джерело, яке ховалося кроків за десять серед заростей очерету. Ми поставили намет, біля якого Очир заходився розкладати вогонь, і я з Лобсином піднялися по береговому укосу. Виявилось, що там на значній площі простягались руїни, стирчали окремі дерев'яні стовпи різної товщини і висоти, валялися дошки й колоди, напівзасипані піском; подекуди здіймалися рештки глинобитних стін і фанз, дуже звітрілих, ще вище підносились якісь башти, виїдені часом. Було ясно, що це вже не сліди колишньої хатки рибалок, а щось більш велике і більш давнє, яке вимагає уважного вивчення. Тут треба було зробити розкопки.

Повернувшись з обходу і напившись чаю, ми втрьох озброїлись нашими серпами, якими нарізали очерет, і вирізали більшу частину заростей, щоб тварини під час вільного випасу не витолочили їх; склали скошене на купу і лише після цього випустили тварин попастись до настання темряви на залишках, а на ніч дали їм частину скошеного. Запас його давав нам можливість пробути тут не більше трьох днів. Наступного ранку ми з Лобсином залишили Очира біля намету, а самі захопили кайло і заступи і полізли знову на берег, де почали розкопувати біля руїн глинобитних будинків.

Видаливши пісок, що нагромадився під захистом стін і досягав висоти до одного аршина, ми заглибились на висоту заступа в стару, дуже утоптану долівку, і незабаром нам почали попадатися різні, безперечно старовинні, предмети: бронзові наконечники стріл, кільце від уздечки, уламок жіночої брошки, залізна клямка з отвором, зрозуміло, проржавлена, залізна ложка і декілька жіночих головних шпильок. Попрацювавши години зо дві біля одного будинку і набравши десятка півтора різних речей, ми перейшли до другого, який займав більшу площу, розгороджену рештками стін на кілька кімнат. В одній із них з-під наносного піску в кутку показалася плитка жовто-сірого кольору з дрібними реберцями Видаливши пісок, ми виявили, що долівка цієї кімнати майже вся була вистлана такими плитками, розміром у квадратну четверть, схожими на ті, якими у нас у панських будинках вистилають підлогу ванних кімнат та кухонь. Кількох плиток невистачало, і це дало нам можливість легко звільнити від них половину кімнати і виявити цілий склад документів китайською мовою: це були дерев'яні тонкі пластинки завдовжки з піваршина, завширшки від вершка до долоні, вкриті ієрогліфами з обох сторін, вздовж пластинки згори донизу, тим-то їх треба було читати, тримаючи пластинку, як паличку, вертикально. На одних ієрогліфи були великі, на всю ширину пластинки, на інших — дрібні, в два паралельних ряди. Крім дерев'яних, попадались і паперові, з товстого паперу у вигляді довгих і вузьких смужок, і шовкові, списані також ієрогліфами у довжину. Ця підпільна, якщо так можна висловитися, бібліотека зверху була вкрита досить товстим шерстяним килимком з візерунками, досить потріпаним, який, очевидно, мав уберігати документи від сирості, що проникала крізь щілини між плитками. А втім, плитки мали дуже гладенькі рівні боки і були викладені акуратно, тому щілини були мінімальні. Вмістилище мало два кроки в ширину і три в довжину, більше четверті в глибину і розгороджене поздовжніми дерев'яними перегородками, на яких лежало кілька рядів плиток одна коло одної.

Ми, звичайно, очистили це рідкісне сховище, після чого заклали його плитками, за винятком однієї, яку забрали з собою для пояснення будови цієї підпільної бібліотеки. Розкопки в першому будинку і в цьому сховищі зайняли у нас час до полудня. Все добуте ми понесли до намету і там упакували як слід, загорнувши кожну пластинку в папір. Після обіду ми почали копати в іншому місці, де руїни кількох будинків витягнулись вулицею на деяку віддаль. Розкопали долівку кількох кімнат у різних місцях. В деяких знайшли дуже мало — уламки дерева з візерунками, окремі бронзові і залізні дрібнички. В другому знайшли, мабуть, рештки майстерні різьблених виробів з дерева; фігурки людей, тварин, квіток, паличок і планочок з візерунками. Все це, перемішане з обрізками дерева, стружками і піском, заповнювало западину в кутку кімнати. Ми, звичайно, вибрали найбільш повні вироби цієї майстерні, що працювала майже дві тисячі років тому по оздобленню жител мешканців міста Шаньшань і для вивозу. У грунті цієї та інших кімнат трапились і різні дерев'яні вироби: грубі лопатки, мабуть, для розмішування тіста, гачки, палички — рукоятки нагайок, деякі з залишками шкіри на кінці, шпильки з жіночих зачісок, крихітні субургани. Знайшлося досить багато мідних, бронзових та залізних монет у вигляді чохів різних розмірів з квадратним або круглим отвором та залишками стертих ієрогліфів. Знаходили також уривки шерстяної, бавовняної і шовкової тканини з візерунками. Дерев'яні вироби здебільшого були з тополевого дерева, м'якого і легкого для різьблення, зате неміцного і сильно тріщинуватого, але траплялись і більш темні або червонуваті з якогось іншого дерева, більш міцного і твердого, мабуть, привізного.

У верхніх шарах ми знайшли також чохи і деякі дерев'яні та металеві вироби, але грубіші, і траплялися вони рідше. Можна гадати, що вони належали значно пізнішим жителям, певно, рибалкам, що поселилися на берегах Кончедар'ї, коли вона після довгої перерви знову проникла в це русло і привабила до себе людей.

За три дні, які ми могли провести на цьому місці через недостачу корму для тварин, ми, звичайно, не могли розкопати всю площу руїн, яка займала вздовж ріки на обох її берегах кілька кілометрів у квадраті. В її межах траплялись рештки глинобитних башт різної величини; одні з них були колись сторожовими баштами на околицях міста, інші — караульними приміщеннями всередині його, треті — буддійськими субурганами, мабуть, пізнішого часу.

Адже, якщо виходити з історичних даних і спостережень мандрівників, можна гадати, що місто Шаньшань, або Лоу-Лань, за два тисячоліття, що минули з часу перших відомостей про нього, могло гинути разів три