Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » На запах м’яса 📚 - Українською

Читати книгу - "На запах м’яса"

1 223
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На запах м’яса" автора Люко Дашвар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 100
Перейти на сторінку:
Косував на Майку.

— Твоя робота! — зацьковано прошепотіла Майка птахові.

Стояла біля вікна до сутінків: то на крука — згинь уже, підла тварюко! — то на дорогу — не йде кульгавий? Коли на Лупин хутір опустилася ніч, а груша злилася з круком у єдину чорну масу, вийшла на ґанок.

— Сашку… Можна в тебе переночую? — спитала.

Санджив кивнув, свистом покликав Хауса. З чорної груші, прямо з того місця, де раніше сидів крук, до Майчиних ніг плигнув котисько — облизувався, пір’я на носі.

— Повечеряв? — Санджив поплескав Хауса по спині, посунув до свого обійстя.

Не надокучав Майці. Постелив їй на циновці біля горщиків із пахучими травами. Сам улігся біля стіни навпроти. Під столом Хаус задрих.

— Добре, що ти тут живеш… — тоскно прошепотіла Майка. — І житимеш…

— Серед гарних людей хочеться бути довго, — відповів Санджив.

— Хіба я гарна?

— Ти — Ілюзія… Бачиш тільки те, що хочеш…

— А Троянов казав: тільки ти на хуторі залишишся…

— Думаєш, тому попросив, щоби я за його хатою наглядав?

Майка знизала плечима спустошено.

— Сандживе… Де Толя?.. З ним біда?

Санджив підвівся на циновці.

— Погані новини розлітаються миттєво. Якби з ним сталося найгірше… Ми б уже знали.

— А де ж він?! — з таким відчаєм вигукнула Майка, що Хаус прокинувся, увіп’явся в дівчину жовтими очима підозріло.

— Завтра знатимемо, — спокійно відказав Санджив. — Спи…

«Хіба засну?» — подумала Майка. Розправила спину на циновці, спробувала уявити Толю — ось він лягає поряд, обіймає її, й одразу стає тепло-тепло… Від тоненької циновки на старій дерев’яній підлозі — холод. Скрутилася, спробувала уявити місце, де Толя зараз… Без неї. Та на землі не існувало такого місця. Проковтнула сльозу: згинув… Вона мала померти, та згинув він… Згадала крука… Живий Толя! До ста років… «Не спатиму! — вирішила. — Чекатиму… Толя повернеться». І заснула.

Уляна місця собі не знаходила, усе думала про Толю й Майку: якби хто недобрий за молодими спостерігав — позеленішав би від заздрощів, бо таке світло поселилося в старій хаті разом із ними, сліпий би узрів. Наче виплакали за зиму всю свою журбу, разом із весною розквітли: веселі, легкі… Нема біди. «То все хлопець! — думала. — Як пити кинув — годі й шукати кращого! А чи дівчина… Хоч і гонорова, наїжачена, та заради неї хлопець пити кинув. Чи обоє такі: без підлості в серцях… Тому й зійшлися…»

— Тільки б Толя відшукався!

У вівторок зранку все в бік березового гайочка й потічка дивилася: ніхто з Капулетців на хутір не їде? Полкан, як не збрехав, мав би вже в Прилуках із колегами спілкуватися, матір Толину знайти, приятеля його. «Скільки там тих Прилук? — доводила сама собі. — До обіду можна все місто обійти, усіх розшукати, розпитати!»

І все в бік Капулетців: ніхто не їде?

Хотіла було до Майки збігати, та передумала, бо Сашко ще вчора Уляні сказав:

— Не хвилюйтеся. Поруч із нею буду…

Хай так! Заходилася список складати: що має для Тьомки купити, бо їхати до сина за кілька днів, а в Уляни, крім пасок і крашанок, нічого. Раптом шурхіт якийсь надворі. Вибігла з хати — її подвір’ям Полкан із Галаганом ходять, ще й поштарка Галя причепом.

— Що це тут у вас за фігня відбувається?! — Полкан побачив Уляну, брови звів. — Люди зникають із хутора, ніби їх ці… зелені прибульці ковтають одне за одним.

— І Троянов поїхав, — буркнув Галаган. — Уляно! А ти чому кролятину не їси?!

— Що сталося? — в Уляни серце впало.

— Дівчина щезла! Хата порожня, двері не замкнені! Дирчик валяється… — пояснив Галаган.

— Може, у Сашка? Не питали?

— Точно! У Сані-жида спитати треба, — вставилася поштарка Галя. — Бо воно таке блаженне — всяке-різне до себе приймає, нікому не відмовляє. Ви кота його бачили?.. Чиста тигра.

Галаган потилицю почухав, усміхнувся в’їдливо:

— Ого! А дівка бойова… І три дні не минуло, як один здимів, а вона вже в іншого тирлується.

— А Толя знайшовся? — спитала Уляна.

— Ото я ще кожному сусідові не докладав! — рознервувався Полкан, пішов з Уляниного двору. — Де тут ваш жид?

Санджив уже йшов до них вуличкою.

— Привіт…

— Гей! Борода! Дівчина в тебе?! — вигукнув Галаган.

— Тс… Тихо. Ну, нащо ви кричите? Тільки під ранок заснула… Спить ще, — відказав Санджив.

Галаган уже розкрив рота, щоби обуритися: «Ого, ну і дівка…» Полкан зиркнув на нього суворо.

— Де спить? — спитав Санджива. — У тебе?

Відповіді не чекав, пішов вуличкою.

— Де тут твоя халупа? Оця? — вказав на хату Троянова.

— Ні, — підказала Галя. — Сані-жида третя…

За компанією Уляна брьохала до Сашкової хати, серце віщувало: не з добрими вістями Полкан із Прилук повернувся. Нервується, бурчить — виходить, біда…

Останньою ввійшла до кімнати, притулилася до дверей: Майка спала на циновці біля горщиків із травами. Поряд із нею сидів хижий Хаус: спробуй підійди.

Полкан вирішив не ризикувати. Кахикнув у кулак.

— Давай! Буди її! — наказав Сандживові.

Будити не довелося. Від бурчання дільничного Майка розплющила очі, сіла на циновці, побачила юрбу в хаті, зіщулилася…

— А де Толя? — спитала тихо.

Полкан кахикнув знову.

— Сісти дай! — наказав Сандживові. Усівся на табурет, що його підсунув хазяїн, брови насупив. — У ході оперативно-пошукових дій… — почав урочисто. — Знайшли свідка… Тітку Галю! — Указав на поштарку. — Яка достеменно пояснить нам зараз усе, що стало їй відомо з достовірних джерел!

— Які ще джерела?! — образилася Галя. — Сестра моя Ніна в Прилуках живе. На Великдень ми з Іваном до неї їздили. Майю з Горохом у церкві побачили… Я Ніні кажу: «Дивися, оця дівчина на хуторі за Капулетцями хату купила й живе там з отим хлопцем». А Ніна: «Та це ж Толька Горохов! Ми з його матір’ю на одному майданчику живемо!» Отак…

— А Толя де? — Майка закліпала повіками, втерла сльозу.

Галя на Полкана зиркнула. Полкан кивнув.

— Давай! Усе розказуй!

— А що давати?! Такий той Толька… Нема за ким плакати!

— Господи! — не втрималася Уляна. — Та що сталося?!

— Давно сталося! Сестра мені як розповіла — у мене вуха

1 ... 81 82 83 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На запах м’яса"