Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

- Професор Люпин може підтвердити... - не стримався Гаррі.

- Професор Люпин зараз десь далеко в лісі і не здатний нічого й нікому підтвердити. Коли він знову набуде людської подоби, буде пізно: Сіріуса вже не стане. Мушу додати, що вовкулаки не викликають довіри серед чарівників, тому на його слова мало хто зважить... До того ж, вони з Сіріусом старі друзі...

- Але ж...

- Вислухай мене, Гаррі. Вже надто пізно, ти розумієш? Ти ж бачиш, що версія подій в тлумаченні професора Снейпа звучить набагато переконливіше за вашу.

- Він ненавидить Сіріуса, - зітхнула Герміона. - І все через той безглуздий жарт, що втнув із ним Сіріус...

- Сіріус поводився доволі підозріло. Напав на Гладку Пані... проник у ґрифіндорську вежу з ножем... Без Петіґру, живого чи мертвого, ми не маємо жодного шансу скасувати Сіріусів вирок.

- Але ж ви нам вірите.

- Так, вірю, - спокійно підтвердив Дамблдор. - Але я безсилий примусити інших розпізнати правду або скасувати рішення міністра магії...

Гаррі глянув у його похмуре обличчя і відчув, ніби втрачає ґрунт під ногами. Він уже звик, що Дамблдор завжди знаходив якесь несподіване рішення, тож і тепер сподівався на диво. Та ба... згасала їхня остання надія.

- Нам потрібно, - повільно проказав Дамблдор, перевівши погляд своїх ясно-блакитних очей з Гаррі на Герміону, - трохи більше часу.

- Але ж... - почала Герміона. Та враз її очі округлилися. - АГА!

- Слухайте мене уважно, - сказав Дамблдор дуже тихо й дуже чітко. - Сіріуса замкнули в кабінеті професора Флитвіка на восьмому поверсі. Тринадцяте вікно праворуч від Західної вежі. Якщо все піде добре, ви врятуєте нині більше, ніж одне невинне життя. Але запам'ятайте: вас ніхто не повинен бачити. Міс Ґрейнджер, ви знаєте закони... ви знаєте, що поставлено на карту... вас... ніхто... не... повинен... бачити.

Гаррі не розумів, що відбувається. Дамблдор крутнувся на підборах і озирнувся вже перед самими дверима.

- Я замкну вас тут. - Він глянув на годинник. - Зараз... за п'ять хвилин північ. Міс Ґрейнджер, вам вистачить трьох обертів. Хай вам щастить.

- Хай вам щастить? - повторив Гаррі, коли за Дамблдором зачинилися двері. - Три оберти? Про що він? Що нам треба зробити?

Герміона засунула руку за пазуху і вийняла дуже довгий тоненький золотий ланцюжок.

- Гаррі, йди сюди, - нетерпляче звеліла вона. - Швидше!

Геть спантеличений, Гаррі підійшов до неї. Вона простягла йому ланцюжок, і він побачив, що з нього звисає крихітний блискучий піщаний годинник.

- На...

Вона накинула ланцюжок і на його шию.

- Готовий? - запитала ледь чутно.

- Що ми збираємось робити? - розгублено запитав Гаррі.

Герміона тричі обернула піщаний годинник.

Темна палата розчинилася в повітрі, і Гаррі відчув, що він дуже швидко летить кудись назад. Повз нього миготіли невиразні кольори й форми, у вухах гупало. Він спробував закричати, але не чув власного голосу.

Та ось він знову відчув під ногами тверду землю, і все довкола знову набуло звичних контурів...

Він стояв біля Герміони в порожньому вестибюлі, а на вимощену плитами підлогу через відчинені вхідні двері падав золотистий сонячний промінь. Гаррі ошелешено глянув на Герміону, а золотий ланцюжок боляче вп'явся йому в шию.

- Герміоно, що?..

- Сюди! - Герміона схопила його за руку й потягла через вестибюль до комірчини з мітлами. Відчинила дверцята, заштовхала Гаррі між відра й швабри, зайшла сама і грюкнула за собою дверцятами.

- Що?., як?.. Герміоно, що сталося?

- Ми перенеслися назад у часі, - прошепотіла Герміона, знімаючи в пітьмі ланцюжок з Гарріної шиї. - На три години...

Гаррі намацав свою ногу і щосили її вщипнув. Йому добряче заболіло, отже, це не якийсь химерний сон.

- Але...

- Цс-с! Слухай! Хтось іде! Я думаю... думаю, що то ми!

Герміона притулила вухо до дверцят комірчини.

- Кроки у вестибюлі... так, схоже, що це ми йдемо до Геґріда!

- Ти хочеш сказати, - прошепотів Гаррі, - що ми є і тут у комірчині, і там також?

- Так, - підтвердила Герміона, не відриваючи вуха від дверцят. - Я впевнена... це ми... За звуком, там не більше трьох осіб... ми йдемо повільно, бо ховаємося під плащем-невидимкою...

Вона змовкла, й далі уважно прислухаючись.

- Ми спускаємося парадними сходами...

Герміона сіла на перевернуте відерце. У Гаррі назбиралося багато запитань.

- Де ти взяла цей піщаний годинник?

- Він називається часоворот, - прошепотіла Герміона, - мені його дала професорка Макґонеґел у перший день навчання. Завдяки часовороту я цілий рік встигала на всі уроки. Професорка Макґонеґел узяла з мене обіцянку, що я нікому про це не розповім. Щоб отримати дозвіл, вона написала сотні листів у Міністерство магії. Пояснила їм, що я відмінниця, і ніколи не скористаюся ним ні для чого, крім уроків. Я обертала його назад, скажімо, на годину, і йшла на інший урок - ось чому я могла відвідувати кілька уроків водночас. Але... Гаррі. я не розумію, чого від нас хоче Дамблдор. Чому він сказав повернутися саме на три години? Як це може допомогти Сіріусу?

Гаррі глянув на її затінене обличчя.

- Він хоче, щоб ми змінили щось таке, що відбулося в цей час, - поволі промовив він. - А що тоді відбулося? Три години тому ми йшли до Геґріда...

- Зараз і є три години, тому і ми якраз ідемо до Геґріда, - сказала Герміона. - Щойно ми чули самих себе...

Гаррі насупився. Він думав так зосереджено, що, здавалося, відчував, як стискається його мозок.

- Дамблдор сказав... він сказав, що ми можемо врятувати більше, ніж одне невинне життя... - І тут Гаррі осяяло. - Герміоно, я зрозумів: нам треба врятувати Бакбика!

- Але ж... як це допоможе Сіріусу?

- Дамблдор повідомив, де вікно кабінету Флитві-ка! Там вони тримають Сіріуса! Треба підлетіти до того вікна на Бакбику і визволити Сіріуса! Сіріус сяде на Бакбика - і вони обидва врятуються!

Навіть у пітьмі Гаррі побачив, яким наляканим стало обличчя Герміони.

- Якщо нам пощастить зробити все непомітно, це буде просто диво!

- Але ж спробувати можна? - Гаррі звівся на ноги і теж притулився вухом до дверцят. - Наче нікого... Пішли...

Гаррі відхилив двері. Вестибюль був порожній.