Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

- А раптом хтось визирне з вікна... - пискнула Герміона, озираючись на замок.

- Біжімо! - рішуче мовив Гаррі. - Просто в ліс. Сховаємося за деревом і подивимось...

- Добре, але побіжимо довкола оранжерей! - задихано сказала Герміона. - Нам не можна з'являтися перед вхідними дверима, ми можемо зіткнутися самі з собою! У цей час ми були вже біля Геґріда!

Так до кінця й не збагнувши її слів, Гаррі зірвався з місця, Герміона - за ним. Вони промчали повз овочеві грядки до оранжерей, хвильку там перечекали, а тоді щодуху майнули повз Войовничу Вербу під рятівне укриття Лісу...

Опинившись у безпеці, Гаррі озирнувся. За кілька секунд підбігла захекана Герміона.

- Так, - видихнула вона, - тепер треба прокрастися до Геґрідової халупи. Але, Гаррі, так, щоб нас ніхто не бачив...

Вони мовчки йшли між дерев на самому узліссі. Угледівши Геґрідову хатину, вони почули, як хтось постукав у двері. Хутко сховалися за стовбур високого дуба і скрадливо визирнули. На порозі з'явився блідий тремтячий Геґрід, роззираючись, хто це стукав. До Гаррі долинув власний голос.

- Це ми, - прошепотів Гаррі. - Ми під плащем-невидимкою. Впусти нас, і ми його скинемо.

- Вам не вільно було приходити! - прошипів Геґрід, відступаючи набік. Вони зайшли. Геґрід швидко зачинив двері.

- Це просто неймовірно! - схвильовано мовив Гаррі.

- Поспішаймо, - прошепотіла Герміона. - Треба підійти ближче до Бакбика!

Скрадаючись під деревами, вони наблизилися до стривоженого гіпогрифа, що був припнутий до огорожі біля гарбузової грядки.

- Зараз? - прошепотів Гаррі.

- Ні! - сказала Герміона. - Якщо ми викрадемо його зараз, ті люди з Комітету подумають, що Геґрід відпустив його на волю! Мусимо зачекати, поки вони пересвідчаться, що він тут прив'язаний!

- Тоді нам залишиться не більше хвилини, - мовив Гаррі. Уся ця афера починала здаватися нездійсненною.

Тієї миті з халупи долинув брязкіт черепків.

- Це Геґрід розбив глечик з молоком, - прошепотіла Герміона, - зараз я знайду Скеберса...

І справді, за кілька секунд вони почули здивований вереск Герміони.

- Герміоно, - сказав раптом Гаррі, - а що, як ми... якщо ми просто увірвемося й схопимо Петіґру...

- Ні! - налякано прошепотіла Герміона. - Ти що, не розумієш? Ми порушимо один із найважливіших чаклунських законів! Нікому не можна змінювати час, нікому! Ти чув, що казав Дамблдор: якщо нас побачать...

- Нас не побачить ніхто, крім нас самих і Геґріда!

- Гаррі, а що б ти подумав, якби побачив самого себе, що вривається в Геґрідову хату? - запитала Герміона.

- Я... я подумав би, що я... здурів... Або... що відбувається щось, пов'язане з чорною магією...

- Власне! Ти б нічого не зрозумів, а може, навіть напав би сам на себе! Невже ти не розумієш? Професорка Макґонеґел розповідала, які страхіття траплялися, коли чарівники втручалися в час... Вони дуже часто помилково вбивали самих себе - в минулому або в майбутньому!

- Ну, добре, добре... - змирився Гаррі. - Це була лише ідея, просто я подумав...

Але тут Герміона штовхнула його ліктем і кивнула на замок. Гаррі витягнув шию, щоб краще бачити далекі вхідні двері. Сходами спускалися Дамблдор, Фадж, старенький член Комітету і кат Макнейр.

- Зараз вийдемо ми! - видихнула Герміона.

І справді, за кілька секунд відчинилися задні двері Геґрідової халупи, і Гаррі побачив, як разом з Геґрідом звідти вийшли Рон, Герміона і він сам. Поза сумнівом, це було найхимерніше в його житті відчуття: стояти отак за деревом і бачити самого себе на гарбузовій грядці.

- Всьо файно, Бікі, - тихенько заспокоїв Бакбика Геґрід. - Всьо файно... - Він повернувся до Гаррі, Рона й Герміони. - Ідіть... Біжіть...

- Геґріде, ми не можемо...

- Ми їм розкажемо, як було насправді...

- Вони не посміють його вбити...

- Біжіть! - гаркнув Геґрід. - Мені тілько ще бракувало, щоб і ви втрафили в халепу!

Гаррі дивився, як Герміона на гарбузовій грядці накинула на нього з Роном плащ-невидимку.

- Швиденько біжіть... Не слухайте...

У передні двері постукали. Прибули виконавці вироку. Геґрід зайшов у хатину, не зачиняючи задніх дверей. Гаррі бачив, як під їхніми - Гаррі, Рона й Герміони - ногами пригиналася трава, чув, як кроки віддалялися. Ті Рон, Гаррі й Герміона пішли... але ці Гаррі й Герміона, що ховалися за деревами, завдяки прочиненим дверям могли тепер чути все, що відбувалося в хатині.

- Де та звірюка? - пролунав холодний голос Макнейра.

- Там... надворі, - прохрипів Геґрід.

Гаррі ледве встиг відхилитися - у вікні з'явилося обличчя Макнейра: він побачив Бакбика.

Тоді почувся голос Фаджа.

- Ми... е-е... маємо зачитати тобі, Геґріде, офіційний вирок. На це не піде багато часу. А потім ви з Макнейром його підпишете. Макнейре, ти також мусиш вислухати вирок, такою є процедура...

Макнейрова фізія в вікні зникла. Настала вирішальна мить - тепер або ніколи.

- Зачекай тут, - прошепотів Гаррі Герміоні. - Я все зроблю.

Знову залунав Фаджів голос:

- Рішенням Комітету знешкодження небезпечних істот гіпогрифа Бакбика засуджено до страти, яку призначено на вечір 6 червня...

Гаррі вистрибнув з-за дерева, перескочив через паркан на гарбузову грядку і підійшов до Бакбика. Намагаючись не кліпати, втупився в люте оранжеве око гіпогрифа і вклонився. Бакбик схилив до землі свої лускаті коліна і знову підвівся. Гаррі почав розв'язувати мотузку, якою Бакбик був припнутий до огорожі.

- ...засуджено до страти через відтинання голови. Вирок виконає призначений Комітетом кат Волден Макнейр...

- Давай, Бакбику - ледь чутно проказав Гаррі, - давай, ми тобі поможемо. Спокійно... спокійно...

- ...про що засвідчують нижчезазначені... Геґріде, прошу підписатися...

Гаррі щосили потяг за мотузку, але Бакбик упирався передніми ногами.

- Ну, пора завершувати, - прокректав голос члена Комітету. - Геґріде, тобі краще залишитися тут...

- Ні, я... я хтів би бути з ним... аби він не почувався самотньо...

В халупі почулися кроки.

- Бакбику, ворушися! - зашипів Гаррі.

Гаррі відчайдушно шарпнув за мотузку, що обв'язувала Бакбикову шию, і гіпогриф нарешті зрушив з місця, невдоволено зашелестівши крильми. До лісу їм залишалося метрів зо три, але з задніх дверей Геґрідової хатини їх і досі було видно.

- Ще хвилиночку, Макнейре, - почувся голос Дамблдора. - Тобі теж потрібно підписатися.

Кроки в хатині зупинилися.

Гаррі