Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

Герміонине бліде обличчя визирало з-за дерева.

- Гаррі, швидше!

З хатини долинав голос Дамблдора. Гаррі ще раз смикнув за мотузку. Бакбик неохоче побіг. Ось вони вже наблизилися до дерев...

- Швидше! Швидше! - благала Герміона. Вона вискочила з-за дерева, ухопилася за мотузку і потягла. Гаррі озирнувся: сховані за деревами, вони вже не бачили Геґрідового городу.

- Стій! - прошепотів він Герміоні. - Вони можуть нас почути...

Грюкнувши, відчинилися задні двері Геґрідової халупи. Гаррі, Герміона і Бакбик завмерли. Навіть гіпогриф, здавалося, уважно прислухався.

Тиша... а тоді...

- Де він? - пронизливо вигукнув член Комітету. - Де ця звірюка?

- Він був прив'язаний отут! - розлючено гаркнув кат. - Я його бачив! Ось тут!

- Неймовірно! - промовив Дамблдор. У голосі його вчувалися нотки радості.

- Бікі! - простогнав Геґрід.

Щось просвистіло в повітрі і лунко гупнула сокира - мабуть, кат зі злості рубонув огорожу. А тоді розляглося Геґрідове завивання.

- Утік! Утік! - ридав він. - Боже, бережи його дзьобик, він си втік! Таки вирвався! Бікі, мій розумничку, мій хлопчику!

Бакбик рвонув мотузку у намаганні вернутися до Геґріда. Гаррі й Герміона вперлися ногами в землю й з усіх сил його стримували.

- Його хтось відв'язав! - загарчав кат. - Треба обшукати всю територію і ліс...

- Макнейре, якщо Бакбика й справді викрали, невже ти думаєш, що злодій вестиме його пішки? - весело запитав його Дамблдор. - Обшукай небеса, якщо бажаєш... Геґріде, я б не відмовився від чашки чаю. Або від келишка бренді.

- Ох... ну, звісно, пане професоре, прощу пана, - заметушився Геґрід, що нетямився від щастя. - Заходьте-но, заходьте...

Гаррі й Герміона уважно прислухалися. Почулися кроки, неголосна катова лайка, грюкіт дверей, а тоді знову тиша.

- Що тепер? - прошепотів Гаррі, озираючись.

- Перечекаємо поки що тут, - сказала Герміона, яка й досі не отямилася від пережитого. - Нехай вони вернуться до замку. Тоді вирахуємо, коли буде безпечно, і підлетимо на Бакбику до Сіріусового вікна. Він там з'явиться лише за дві години... Ох, це буде нелегко...

Вони стривожено озирнулися вглиб лісу. Сонце вже заходило.

- Нам треба звідси йти, - сказав, замислившись, Гаррі. - Мусимо бачити Войовничу Вербу, бо інакше не будемо знати, що діється.

- Гаразд, - Герміона ще міцніше вхопилася за Бакбикову мотузку. - Але не забувай: нас не повинні помітити...

Вони пішли узліссям Забороненого лісу. Пітьма дедалі густішала. Нарешті вони заховалися за густолистими деревами, крізь які виднілася Верба.

- Дивися, Рон! - вигукнув раптом Гаррі.

Темна постать перетнула галявину. Крик розпанахав тихе нічне повітря:

- Геть від нього... Геть!.. Скеберсе, до мене!..

І тут, мовби з повітря, з'явилися ще дві постаті. Гаррі дивився, як він і Герміона мчали за Роном.

Тоді побачив, як Рон кинувся на землю.

- Попався!.. Тпрусь, смердючий котяро!..

- Там Сіріус! - вигукнув Гаррі. З-під коріння Верби вискочив великий пес. Вони бачили, як він збив Гаррі з ніг, а тоді схопив Рона...

- Звідси все виглядає ще страшніше, правда? - Гаррі дивився, як пес затягує Рона під коріння. - Ой... глянь, мене щойно лупнула Верба... а тепер тебе... це страхіття!..

Войовнича Верба скрипіла й розмахувала гілками. Гаррі з Герміоною дивилися, як вони метаються то сюди, то туди, намагаючись дістатися до стовбура. І враз дерево завмерло.

- Це Криволапик натиснув на сучок, - сказала Герміона.

- І ось ми йдемо... - пробурмотів Гаррі. - Все, зайшли.

Тільки-но вони зникли, дерево знову захиталося. Неподалік почулися кроки: Дамблдор, Макнейр, Фадж і старенький член Комітету прямували до замку.

- Ого! Зразу, як ми спустилися в тунель! - вигукнула Герміона. - Ох, якби Дамблдор пішов з нами...

- Тоді б з ним полізли і Фадж з Макнейром, - гірко усміхнувся Гаррі. - Можу закластися, що Фадж наказав би Макнейру стратити Сіріуса на місці...

Вони дивилися, як четверо чоловіків піднялися замковими сходами і зникли з очей. Кілька хвилин нічого не діялося. Тоді...

- Дивися! Люпин! - вигукнув Гаррі. Якась постать збігла кам'яними сходами і стрімко помчала до Верби. Гаррі глянув на небо - місяць заступали хмари.

Люпин знайшов на землі зламану гілку і тицьнув нею в сучок на стовбурі. Дерево завмерло, і він також зник між корінням.

- Жаль, що він не побачив плаща-невидимку, - зітхнув Гаррі. - Він десь там лежить...

Гаррі повернувся до Герміони.

- А що, як я збігаю його заберу?! Тоді Снейп не зможе його вдягти і...

- Гаррі, нас ніхто не повинен бачити!

- Як ти так можеш? - люто спитав він Герміону. - Стояти й дивитися на це все?.. Я все ж побіжу...

- Гаррі, не смій!

Герміона дуже вчасно схопила його за мантію. Тієї миті долинув гучний спів. То Геґрід з величезною пляшкою в руці шкандибав до замку нетвердою ходою і виспівував на всю горлянку.

- Бачиш? - зашепотіла Герміона. - Бачиш, що могло статися? Нам не можна нікому потрапляти на очі. Бакбику ні!

Гіпогриф знову поривався до Геґріда. Гаррі з Герміоною ледве його стримували, дивлячись, як Геґрід, похитуючись, чалапає до замку. Невдовзі він зник. Бакбик перестав пручатися. Голова його сумно похилилася.

Не минуло й двох хвилин, як ще раз відчинилися замкові двері, з них вискочив і помчав до Верби Снейп.

Гаррі аж зціпив кулаки, коли побачив, як той зупинився біля дерева й роззирнувся довкола. Снейп угледів плаща-невидимку і підняв його з землі.

- Не чіпай його своїми брудними руками! - ледь чутно прохрипів Гаррі.

- Цс-с!

Снейп ухопив ту саму гілляку, що й Люпин, торкнувся сучка й, накинувши плаща, зник.

- Ну ось, - сказала тихенько Герміона. - Ми всі вже там... Тепер залишається чекати, коли почнемо виходити назад...

Вона міцно прив'язала Бакбика до найближчого дерева, а тоді сіла на землю, обхопивши руками коліна.

- Гаррі, я не розумію одного... чому дементори не схопили Сіріуса? Я пам'ятаю, як вони наближалися, а тоді я, здається, зомліла... їх було так багато...

Гаррі теж сів. Він розповів те, що бачив: тільки-но один із дементорів уже наблизив до нього свій рот, щось велике й сріблясте примчало від озера, і дементори відступили.

Герміона аж завмерла від здивування.

- А що ж то було?

- Відігнати дементорів могло лише одне, - промовив Гаррі. - Справжній патронує.