Читати книгу - "Кілька років зими"

— Гаразд. Ти говориш правду: людина сама вільна обирати свою долю. Я навіть знав, що ти відмовишся від моєї пропозиції. Бо дуже ти простий, передбачуваний і нецікавий. Шкода. Вдвох ми зробили б чимало... — Рем на мить замислився і поглянув на Заливаху. — Ну, а ти, Григоре? Подивись на себе, хто ти зараз такий? Невдаха, вайло, посміховисько? Без житла, сім’ї, роботи, без майбутнього. Я пропоную тобі поважну посаду, яку тільки сам вибереш, великі гроші, неймовірну розкіш, навіть сенс всього твого буття підказую тобі. Я дам тобі все, чого сам собі забажаєш. Що ще треба чоловікові, аби достойно зустріти старість і зостатися в людській пам’яті? Кидай свого сміховинного прута та йди до нас!

— Я хоч і посміховисько, зате маю власну гідність і повагу. А ти — дурний. Нащо мені якась посада, якщо я не вмію керувати навіть автомобілем? Нащо мені гроші, якщо я не можу продати навіть старого ровера? Нащо мені розкіш, коли мені зручніше у моєму дранті? Та хіба ти знаєш, чого я сам собі бажаю? Ось зараз я, наприклад, хочу холодного пива. І поспати дуже хочу. А ти мені пропонуєш якийсь там сенс буття. Тьху… Якщо тобі потрібен мій прут, то підійди ближче, і я дам тобі його скуштувати.

— Усе зрозуміло, на жаль, я не можу гарантувати тобі розуму… А ти, Гелію? Ти ж був нашим найкращим агентом і провокатором! І саме я витягнув тебе з болота, в якому ти борсався після повернення з в’язниці. Чи ти знову хочеш шахраювати в дешевих ресторанах, обігрувати в карти втомлених працею трударів, обманювати у наперстки довірливих міщан, чи, в кращому випадку, показувати фокуси на вулицях? У нашому Уряді ти завідуватимеш, наприклад, Міністерством розваг. По-моєму, шикарна пропозиція! Залишай цих кумедних мрійників і ставай на наш бік.

— Ти знаєш, я так би і зробив ще кілька тижнів тому, неодмінно! Але зараз… Я все життя мріяв дарувати людям радість, а натомість завжди їх засмучував. А тепер моя мрія обов’язково здійсниться — як ти і казав, я показуватиму фокуси на вулицях. А якщо ви мене зараз вб’єте, то вмиратиму цілком щасливою людиною, адже я був деякий час комусь потрібним, у мене з’явилися справжні друзі, я безкорисливо допоміг їм у добрій справі, і у мене — У МЕНЕ — граються в своїх забавах діти! А тебе, якщо і згадуватимуть, то лише, як злого персонажа із недоброї казки.

— Гелію, ти мене розчарував остаточно… Грець із вами, ви просто недостойні моєї високої мети, ось і все, — Рем повільно перевів погляд на жінку з оранжевим волоссям, яка важко дихала и притискала стиснені кулачки до грудей. — Ну, а ти, Софіє? У тебе знову є шанс стати щасливою жінкою, можливо, навіть першою леді цієї країни, якщо захочеш… Пам’ятаєш, як я любив тебе, як дарував тобі все, що ти хотіла, як пестив тебе і виконував всі твої забаганки? Ми ж були щасливими вдвох! Я не вірю, що ти могла так просто забути все! Одумайся! Навіщо тобі ця сумнівна компанія невдах і тупаків? Ти ж смілива, красива, розумна жінка! Я дам тобі щастя, багатство, любов, дозволю займатися всім, чим тільки захочеш. Ми матимемо з тобою спільних дітей. Хіба ти не цього колись бажала?

— Так, колись я дуже хотіла цього, і саме з тобою. Я навіть любила тебе. Але це було давно, в іншому житті. Я дуже змінилася, Реме, а ти так і не зрозумів цього. Колись ти подарував мені щастя, але потім так само відібрав його у мене. Я залишилася сама — зламана, знищена. Але я мусила жити далі. Життя… Воно таке… Багато змінилося з тих пір, а найбільше — я сама. Я вже не та дівчина, яку ти любив колись. Я вже не шукаю розради, коли мені просто нудно, чи нічим зайнятися. Я вже не хочу кохати, коли мені самотньо. Я вже не можу віддавати свою душу тому, хто просто скаже, що бажає мене прямо зараз. Я вже не мрію про того, хто буде достойним мене. Це все в минулому. Тепер я просто живу. Живу так, як відчуваю і думаю. Живу серцем і розумом. Живу теперішнім. Я зрозуміла, що саме в цей день, коли я дихаю і живу, коли відчуваю і коли мені болить, я корисна світові. Саме Сьогодні і є моїм призначенням на землі. А все, що станеться і буде згодом, лише наслідки. А минуле — то лише досвід і спомин, хай навіть прекрасний. Вибач, Реме, але ти залишився для мене в минулому.

— Так, Софіє, ти добре засвоїла мій урок — важливим є тільки те, що турбує тебе саме зараз… А зараз ти мені потворна. Я ненавиджу тебе… Ви всі помрете. Ви самі обрали свою долю, — Рем різким жестом показав своїм охоронцям, що слід зробити з непокірними. Вони підняли зброю.

Але раптом із сірої темряви у горла декількох солдатів устряли невидимі гострі леза, і вони, ледь чутно зойкнувши, один за одним попадали. Наче велетенський чорний кажан, Жало злетів над трибуною, з якої півгодини тому звертався до присутніх Рем, і приземлився недалеко від Івана і його друзів. Широко розставивши руки, на яких, ніби крила хижого нічного птаха, майорів його блискучий плащ, він загрозливо каркнув і почав кружляти довкола, вправно разячи своїми довгими кинджалами інших повстанців. Не чекаючи особливого запрошення, у діло також вступили залізний прут Григора та чарівні палиці Гелія. І все одразу попливло, все змішалося в суцільних рухах, ударах, блоках, ухиляннях, стогонах, криках, падіннях, вставаннях, у захисті й нападі.

Бій був коротким і жорстоким. Враз усе зупинилося, замовкло, вклякло на місці. Ті, хто залишилися в живих, важко дихали, захлиналися, кашляли й відхаркувалися кров’ю. Це був той момент, коли ще ніхто не розумів, чи вижив він, а чи вмер. Але далі битися вже не було сенсу: Рема та його найближчих помічників убито, інші