Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Щ-щ-ща-а-ах-х-х-х!
— Пах!
— Та-та-та-та!
Усю довгу ніч, доки розлючені Дикі Пси не поїхали вбивати мене.
— Поїхали! Поїхали! Поїхали! — підганяв своїх Дикий Пес із накинутим на плече автоматом.
Сходами, у ліфтах, до машин біля тротуару.
— Поїхали! Поїхали! Поїхали!
Люті. Люті. Люті. Розлючені Дикі Пси.
Три машини, повні озброєних Псів в останні секунди біля тротуарів.
Повернути один ключ. Другий. Третій. І гучний вибух.
Відразу три вогненних стовпи! Відразу три вибухи! Були Пси, і немає Псів. Тільки ковпак зі стукотом котиться бруківкою від машини та обплавлений ліхтарний стовп.
Кап, кап, кап. Розплавлений метал стовпа на розплавлений метал машини.
— Щ-щ-ща-а-ах-х-х-х!
— Пах!
— Та-та-та-та!
А ще:
— Б-Б-БА-А-А-А-А-АХ-Х!!!
Розділ ЗБільшість Псів мовчала. Тільки двоє говорили з Вітчимом, що прийшов до них.
— Нас було сто. Нас зосталося тридцять.
— Настав час покінчити з цим.
— Ми стомилися.
— І ми хочемо піти.
— Це неможливо, — Вітчим хитав головою.
— Ми хочемо знову стати псами.
— Перекиньте нас на псів.
— Повернення не буде, — сказав Вітчим. — Вам доведеться залишитися тут.
— Ми просимо.
— На жаль.
— Ми поки тільки просимо.
Вітчим посміхнувся й пильно глянув йому у вічі. І не витримавши цього погляду, Дикий Пес кинувся на нього. З гарчанням, ощирившись та цілячись у горло.
Вітчим навіть не поворухнувся.
Навіщо?
Адже з-за його спини вискочили дві безликі тварини, перехопили Дикого Пса і миттю розірвали його навпіл.
Вітчим торкнувся до похилих плечей тварин і зупинив їх:
— Я гадаю, що…
Пси мовчали. Ніхто не дивився на нього.
— Я бачу, ви все зрозуміли правильно.
І Вітчим пішов до виходу, поманивши безликих тварин тільки після того, як зайшов у ліфт.
— Униз.
Водій відчинив дверцята, і він сів на заднє сидіння свого сорокаметрового авта.
— Їдьмо.
Машина рушила з місця. А за мить від протилежного тротуару слідом за нею рушила сорокаметрова машина Мачухи, з мерцем за кермом.
Розділ 4— Ми помремо, — сказав Дикий Пес.
— Так, — сказали йому.
— І це скоро станеться?
— Схоже.
— То зробимо так, щоб вони назавжди запам’ятали нас.
— Зробимо.
Загасили цигарки й вимкнули світло. Адже ніхто з них більше не повернеться сюди.
Просто вежа. Вони їхали до неї, бо кілька сотень зірок вишикувалися у нічному небі символом долі, що лихом нависала над нею.
Не відчувши запаху лиха, Пси їхали туди. Вбиваючи назло Вітчиму, вони все одно вбивали згідно з його волею, і тільки тих, на кого чекало пекло.
Зірками. Снами. Приреченістю. Самою долею. Усім життям.
— Ти бачиш зірки? — запитав Кіт.
— Бачу, — сказала я. — Знак лиха.
— Знак неминучості.
— Фатум.
— Тож я їду туди сама?
— Так, — сказав Кіт.
Пси увірвалися до вежі, стріляючи в усіх, хто їм зустрівся. Опустивши сталеві жалюзі першого поверху, на вікнах кав’ярні, у крамниці глянсових книг,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша», після закриття браузера.