Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— То як?
— Я можу підписати чек.
— Можеш, — сказав Дикий Пес. — А можеш і не підписувати.
І чоловіка підштовхнули ще на один крок. Прямо до Крихітки, що сиділа на зубці кутової башточки.
— Здоровенькі були, Песики.
Один вихопив пістолет і навіть не дав Крихітці поцікавитись:
— Політаємо?
— Пах! — лопнув пухирець жувальної гумки.
— Пах! — вистрелив її пістолет.
І так усю довгу ніч:
— Це мої Пси, й ніхто, крім мене, не має права вбивати їх!
Ну, хіба тільки Вовк…
Розділ 2Таксі. Вони виросли разом із вежами Міста, тому не могли не бути жовтими з чорним чи срібними дахами. Іноді заповнювали цілу вулицю. Зграєю горбатих жуків завертаючи до того, хто здійняв руку…
Дикий Пес вийшов з вежі і підняв руку. Таксі зупинилося біля нього, і таксист опустив прапорець «зайнято».
— Додому, — сказав Дикий Пес.
— Важкий був день? — спитав таксист.
Дикий Пес відвернувся до вікна й не відповів.
— Тоді додому, — сказав таксист, а дзеркало заднього виду відобразило усміхненого Вовка…
Хазяїн генделика протирав рушником прилавок, коли в його безлюдний підвальчик зайшли двоє.
— Що вам? — запитав він.
— Я навіть не знаю, — сказав Вовк. — А що в тебе є?
На вулиці сутеніло. За вікном засвітився ліхтар. Ті, що ввійшли, вивчали меню, а Хазяїн Генделика дивився на них із-за рогу прилавка.
— На чому зупинилися?
— Дай нам щось із трьох перших сторінок.
— З цього поки що нічого немає.
— Справді? — здивувався Залізний Чоловік. — То навіщо ти про це пишеш?
— Наш кухар…
— Гаразд, — сказав Вовк. — Скажи краще, коли прийде Дикий Пес?
— Який дикий пес? — запитав Хазяїн.
— Той, що вечеряє в тебе, — сказав Залізний Чоловік.
— Я не знаю, можливо, він узагалі не прийде.
— Можливо, — кивнув Вовк. — Але ми почекаємо на нього. А ти замов для нас що-небудь. І порадь кухарю поводитися тихо, щоб нам не довелося йти до нього.
До закусочної зайшов ще один відвідувач.
— Мені… — почав він.
— У нас захворів кухар.
— Так, — кивком підтвердив Вовк.
І коли відвідувач вийшов, сказав Хазяїнові Генделика:
— А ти молодець. Знаєш, що казати.
За годину, коли Вовк і Залізний Чоловік пішли, Хазяїн Генделика сказав своєму офіціантові:
— Пішов би ти до Дикого Пса. Попередив би, що його шукають.
— Так, — сказав офіціант. — Треба йти.
Вовк і Залізний Чоловік бачили, як він вийшов із генделика, як перейшов дорогу та зайшов до вежі і як за десять хвилин по тому, повернувшись до Хазяїна, похитав головою.
— Ти сказав? — запитав той.
— Сказав.
— І що?
— Нічого. Він лежить і каже, що в нього немає сил ховатися.
— Так, — сказав Хазяїн.
— Час, — мовив Вовк і відчинив дверцята машини.
— Час, — погодився Залізний Чоловік.
А потім два Дикі Пси зчепилися в барі. П’яні, вони прагнули забути про смерть. У розстебнутих піджаках та зім’ятих краватках, вони задирали голови, вливали в себе нову порцію «подвійного», і знову билися, ламаючи високі стільці і перекидаючи столи.
Два люті Пси, що не знали поразки цієї ночі. Доти, доки не збили з ніг одного за одним трьох бійців, які намагалися перемогти їх, та не побачили Кота.
— Доброго вечора, — сказав Кіт і випустив сталеві пазури. — Почнемо?
— Почнемо, — зіщулився Дикий Пес.
— Щ-щ-ща-а-ах-х-х-х!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша», після закриття браузера.