Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усього дві машини Диких-Предиких Псів.
— Добре, що їх багато, — сказав Дикий Пес.
— Так, — погодився інший і пересмикнув затвор автомата. — Буде чим побавитися.
Сліпуче світло фар восьми автомобілів зі Стрільцями.
Пси чекали, доки Стрільцям остогидне ховатись, і вони, нарешті, вийдуть.
І вони вийшли.
Точніше, один із них.
— Хто це? — мружачись і намагаючись роздивитися силует.
— Мабуть, хтось із білим прапором, — гидливо скривився Пес.
— Ні-і, — сказала я. — Це — Крихітка. Чекали? Здається, ні.
Пах! Пах!
Двоє Псів ішли за Редактором, але той їх не бачив. Руки в кишенях, капелюхи насунуті на очі.
Осінній дощ. Осіннє Ранкове місто. Машини. Люди. Листя на бруківці, принесене з далекого парку.
Вони не просто йшли, вони збиралися його вбити.
А він, стомлений зранку, ступав роздумуючи про щось таке ж тьмяне, як і ранок, що зайнявся. До роботи. До філіжанки кави. Поки з першим ковтком не почався стрімкий, заповнений дзвінками і поспіхом день.
Він повернув до метро й засунув пластик картки в щілину турнікету.
Пси кинули туди дріб’язок.
Чавунними сходинками на міст.
Люди. Люди. Люди. Люди чекають поїзда метро.
— У вагоні, — сказав один Пес.
— У вагоні, — кивнув другий.
Коли зупинився вагон, вони увійшли до нього й притислися до Редакторової спини. Затиснуті звідусіль тими, що їдуть працювати. Вдарити ножем, і Редактор ще довго стоятиме, так само затиснутий зусібіч.
Один із Псів витяг ніж і натиснув на кнопку, випускаючи тонке лезо. Але його пальці розпласталися, і ніж упав на підлогу. Очі Псові згасли, та він і далі стояв. Так само, як і його партнер, теж убитий і теж затиснутий з усіх боків похмурими у передчутті першого ковтка кави людьми.
Пах!
Тихо-тихо. Просто: «па-х-х-х-х».
Вони ще довго так їхатимуть — між вежами, мостами та гірками метро.
А Крихітка вийде на наступній станції, ховаючи під куртку пістолет із глушником, од якого ще куріє димок.
Довга яскрава вулиця. Море вогню. Майже потонули в ньому Крихітка та Дикий Пес.
Просто стоять одне навпроти одного. Просто — хто швидше натисне на курок пістолета у витягнутій руці.
Пах!
Чотири Пси вийшли з авто, озброєні бітами для гри в м’яч. У невеличку крамницю «Сигари, цигарки та мундштуки». Щоб убити господаря, щоб розламати полиці, щоб розбити вітрину, перетворивши її в:
…гар… ци…р… та…д…у…
Щоб кожний, хто довідається про це, сказав:
— Це зробили Пси.
— Боже, врятуй нас від Псів!
Вони відчинили двері. Двері з дзвіночком. Дві сходинки вниз.
Вони зайшли до крамниці, і двері за ними зачинилися.
— Та де ти там?
— Тут.
— Пах! Пах! Пах! Пах!
А з крамнички вийшла сама лише Крихітка.
— Таксі!
— Куди вам?
— Аж до тієї вежі, — сказала я.
До вежі з неоновим товстуном, що всміхається своєму щастю.
— Відпустіть мене, — просив він, чоловік без пальта й у роздертому піджаку.
— Зараз відпустимо, — безрадісно всміхнувся Дикий Пес зі шматком полірованого скла замість випаленого порохом ока. — Ходімо.
І він підштовхнув чоловіка до краю даху.
А навколо горіло місто. А на самій вежі товстун пив пиво. Довго. Уже другий рік поспіль.
І звідусіль було чутно звуки. Місто співало. Місто реготало. Місто кричало:
— Привіт! — і не відало, що діється там, у темряві його неба.
Дикий Пес підштовхнув людину до краю даху, а його приятель запалив, і червоне світло запальнички освітило його виголене, мов кам’яні брижі, лице.
Запалив і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша», після закриття браузера.