Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вересові меди 📚 - Українською

Читати книгу - "Вересові меди"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вересові меди" автора Надія Павлівна Гуменюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 95
Перейти на сторінку:
що вона зробить перший крок. Мовчить і чекає. А що вона має сказати? З ним їй затишно і спокійно. Його кохання не обпікає гарячим полум’ям, не збурює у жилах кров, не мучить ревнощами, воно – як оце лагідне вересневе сонце. Вона ніжиться під його теплим промінням, але водночас аж нетямиться від тривоги за Юрка, з нетерпінням жде ночі, щоб хутчіше мчати до нього, переконатися, що він живий, щоб нагодувати і обцілувати його, а потім самій палати і згорати у його обіймах. Залишала маленького з мамою, вислизала з хати і потай, щоб ніхто не бачив, через поле – на хутір.

Юрко дивом не загинув, коли у схроні розірвалася граната. Хлопці вирішили прорити від криївки боковий тунель, що мав закінчуватися аж за галявиною, у гущавині. Розуміли, що рано чи пізно, але їхню підземну схованку можуть викрити. Тож і готували запасний вихід. Не встигли. Але той вузенький коридорчик, проритий ними, і врятував Змієбора. Він якраз зайшов у нього, хотів подивитися, наскільки він продовжився, коли біля самого дуба почулися голоси. У криївці відлунювало кожне слово – спрацювала слухова система, облаштована у стовбурі дерева. Надії на порятунок не залишалося. Один з повстанців вихопив гранату, поклав її під голову, висмикнув чеку. Другий ледь встиг вчинити так само.

Вибухами рознесло криївку, присипало вхід до бокового тунелю, тож «стрибки» не помітили його – забрали трупи, яких так і не опізнали, бо голови було спотворено, і повезли селом. Можливо, хтось із сільських і впізнав своїх – за одягом, за якимись особливими прикметами, але ніхто не підійшов, не видав свого болю, поніс його додому, щоб уже там, за зачиненими дверима, викричати, виплакати. Опізнати рідних перед «стрибками» означало б приректи на каторгу всю свою родину, навіть маленьких дітей.

Юрко вибрався з-під землі уночі – із рваною раною на обличчі і потрощеною лівою рукою. Стікаючи кров’ю і час від часу непритомніючи, доповз до хутора і заховався у шопі, де вже одного разу рятувався. Там його і знайшла Дана.

Цього разу на те, щоб відлежатися у сіні, навіть надіятися не можна було. Тож як тільки Юрко трохи оклигав, взявся однією рукою копати у шопі погрібець. Прилаштував над ним ляду, притягнену Даною від Димчиного льоху. Дана ж прикрила нову схованку сіном. Вдень Юрко лежав у цій тісній криївці, а вночі Дана відсовувала ляду і він виходив на поверхню.

За літо рука майже зрослася. На лівій половині обличчя залишився глибокий рубець. Треба було вибиратися з хутора – ось-ось на нього могли прислати колгоспного трактора, щоб знести хату і зрівняти все обійстя покійної Димки із землею. Такий намір був, коли ще Димка жила: їй пропонували переселитися в село, бо чомусь хутір колгоспному голові – як більмо на оці. Якби не цей чортів палець посеред поля, бурчав Купріян Рабенюк, то можна було б прокладати прямі борозни аж до лісу, а так тракторист мусить робити кола, об’їжджати вересові зарості. А це затримує польові роботи.

Вдосвіта Дана поверталася від Юрка. Вже взялася за клямку, як міцна чоловіча рука стиснула її зап’ястя.

– Може, поговоримо нарешті?

– Про що, Арсене? – здригнулася від несподіванки.

– За день мушу їхати. Хотів би забрати вас… Тебе, Михайлика, Дмитрика. І маму, якщо вона погодиться.

– Мама, може, й погодиться. Я ні.

– Так і будеш усе життя бігати ночами від села до хутора?

Дана аж відсахнулася від Арсена.

– Звідки ти…

– На війні я звик спати, як заєць під кущем: найменший порух, найтонший звук – і сну як не було. Думала, не почую, як ти крадешся з дому і додому? А простежити, куди ти направляєшся, – то вже простіше простого.

– Арсене! Благаю тебе!..

– Цс-с-с… Хто він?

– Не питай. Все одно не скажу.

– Дмитриків батько? Юрко? Авжеж. Міг би й зразу здогадатися. Ти ж не любовальниця, як сказала ота твоя тілиста сусідка, ти – однолюбка. Та все ж мала б у першу чергу подумати про дітей. Що з ними було б, якби тебе раптом підстерегли і вистежили? Що? Ти ж мама.

– А що було б із ним, якби не я?

– Не хочу тебе лякати, але… Він приречений. Розумієш, Дано? Його все одно знайдуть. Подумай про себе, про хлопчиків.

– Чому це знайдуть? Чому?! Ти видав його? Ти?! І ти такий же, як Федько?! – вона вдарила Арсена кулаками в груди. Він аж заточився – не чекав від неї такого сильного удару.

– Божевільна! За кого ти мене маєш? Як ти навіть подумати таке могла? Та я, навпаки, попередити хотів.

Вчора Арсен ходив до сільської ради. Там єдиний у Туричах телефон, а йому треба було поговорити з Києвом. Поки секретарка замовляла розмову, поки телефоністка у райцентрі набирала потрібний номер, до сільради на сірому всюдиході підкотився «стрибок» з району. Дізнався, що товариш капітан чекає на зв’язок з Києвом і зразу прийняв його за свого – не буде ж Київ розмовляти з ким попало. Був уже трохи напідпитку, але ще не добрав до кондиції. Арсен дістав з портфеля трофейний коньяк, попросив у секретарки дві чарки. Випили за знайомство, потім за перемогу, тоді за дружбу. Коньяк розв’язав «стрибкового» язика. Той похвалився, що служба безпеки ось-ось проведе зачистку села від націоналістичних елементів – може, післязавтра, а може, й завтра. Найбільший шмон мають робити по хуторах і віддалених садибах – є підозра, що саме там переховуються деякі повстанці, вигнані з лісових криївок. Арсен попросив нового знайомого посприяти з вантажівкою – перевезти сім’ю до Луцька. Той поплескав його по плечу: «Без проблем, браток! Колись

1 ... 81 82 83 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вересові меди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вересові меди"