Читати книгу - "Павло Скоропадський — останній гетьман України"

Вже 5 листопада всі харківські газети надрукували інтерв’ю Краснова, в якому він передавав слова гетьмана про те, «…що государ погубив Росію і не може бути і мови про повернення імперської влади». Гетьман пише, що після цього інтерв’ю «почалася страшна метушня».

З червня 1918-го кримський уряд генерала М. Сулькевича повів політику, ворожу щодо Української Держави. У серпні відносини гетьмана з кримським урядом ще більше загострюються. Гетьман вирішив до з’ясування кримських проблем припинити політичні зносини з цим урядом і перервати економічні зносини між Кримом і Україною. Скоропадський усе частіше заявляв про те, що Крим має бути складовою частиною України. «Я рішуче наполягав перед німцями про передачу Криму на яких завгодно умовах…» — писав гетьман. Економічна блокада Криму призвела до того, що багатий кримський урожай гинув без українського цукру і деревини, а у Криму почалися проблеми з хлібом. У вересні 1918-го кримчани були вимушені розпочати переговори про приєднання Криму до Української Держави. Гетьман обіцяв, що Крим дістане автономію, крайовий Сейм та територіальне військо… Скоропадський більше думав про долю Севастополя та флоту. Але у жовтні 1918-го кримська делегація попросила місяць, аби перервати переговори «на роздуми». У листопаді 1918-го ці переговори так і не були завершені, бо з одного боку почалося анти гетьманське повстання, з іншого — до кримських портів уже наближалися кораблі Антанти. Скоропадський писав: «Україна не може жити, не володіючи Кримом: це буде якийсь тулуб без ніг. Крим мусить належати Україні, на яких умовах — це не має значення, чи це буде повне злиття, чи широка автономія; останнє залежатиме від бажання самих кримців… У розумінні економічному Крим фактично не може існувати без нас».

У листопаді гетьман захопився ідеєю провести у Києві загальний з’їзд усіх антибільшовицьких сил Дону, Кубані, Тереку, Добровольчої армії, Криму… Скоропадський мріяв створити союз або навіть федерацію України, Дону, Кубані, Тереку, Криму, Грузії, Північного Кавказу для боротьби проти більшовизму.

Скликати з’їзд гетьман мріяв на початку грудня 1918-го, але з 19 листопада Київ був відрізаний повстанцями від усього світу. Деякі політики запропонували скликати з’їзд у Сімферополі 5 грудня 1918 року. Але Денікін виступив проти цього заходу, вважаючи, що така важлива ініціатива виходила не від нього, а від «зрадника» Скоропадського. Головною умовою початку переговорів з гетьманом Денікін встановив умову необхідного визнання тим «єдиного» командування його, Денікіна.

Павло Петрович твердив, що 9 листопада 1918-го «завжди вважав останнім днем мого гетьманства». Що ж сталося у цей день, про який забувають навіть згадати українські історики?

9 листопада гетьман одержав докладне повідомлення з Берліна від посла у Німеччині барона Штейнгеля про початок революції у Німеччині та про повалення імператорської влади Вільгельма Другого. Якраз у цей день генерали Гінденбурґ та Гренер з’явилися доповісти кайзеру, що німецька армія вже не виконує накази своїх командирів.

З цього часу Скоропадський уже не міг спиратися на німецькі багнети і сподівався від німецької армії в Україні хіба що нейтралітету. Гетьман згадував: «Коли в німців спалахнула революція, я їм сказав відверто, що я зроблю все від мене залежне для того, щоб домовитись із Антантою, і так само чесно ставився б до своїх обов’язків стосовно Антанти, і так само намагався б одержати від них максимум по угодах, даючи їм мінімум».

У той же день, як твердить Скоропадський, йому принесли «свіжі» прокламації Українського національного союзу з проголошенням скликання 17 листопада 1918 року Українського національного конгресу, «…з розгляду програми і майбутніх дебатів і зі складу самого Конгресу я зрозумів, що справа ясно і виразно йде про скинення Гетьманства… Я дійшов висновку, що мені залишалося прийняти одне з двох рішень. Або стати самому на чолі українського руху, спромогтись захопити все у свої руки… я сам би оголосив про скликання Національного конгресу, причому склад членів змінив би, доповнивши його членами не одних тільки лівих партій. Тоді я, так би мовити, міг би змінити всі ті рішення, на які розраховували Винниченко та компанія, і тоді, якщо можна так сказати, обшматаний, міг утриматися при владі… Я особисто мало вірив в успіх при цьому рішенні, тому що ще ранком я одержав повідомлення, що була розкрита змова повстання під час арешту начальника частини моєї охорони, полковника Аркаса. З його повідомлення з’ясовувалося, що конгрес конгресом, а повстання все рівно спалахне. Ясно, що тут ніякі зміни у складі конгресу не змінили б положення, а разом з тим я боявся, що, ставши на шлях поступок, мені прийдеться зробити їх цілий ряд, причому я буду в руках людей, які (для мене не було ніякого сумніву) поведуть Україну до загибелі», — міркував гетьман у ті вирішальні для країни дні.

Скоропадський робить вигляд, що був обурений тим, що Винниченко навіть не проконсультувався з гетьманом з приводу доцільності скликання конгресу, його термінів та складу, що він просто був поставлений перед фактом… Але Павло Петрович часто заплутував читачів своїх «Споминів» і грався у числа, свідомо плутаючи дати. Можливо, все було не зовсім так, як «відверто» розповідає гетьман…

Фактом є те, що вже 9 листопада лідери Національного союзу прибули до гетьмана з пропозицією негайно скликати Національний конгрес, щоб на ньому розробити «новий курс» для України. 9 листопада 1918-го Національний союз зробив важливу заяву про те, що антигетьманське повстання не потрібно готувати, бо воно принесе тільки шкоду Українській Державі.

У той же час гетьман пише, що тільки 10 листопада до нього завітали деякі лідери «свідомих українців», що сповістили про наміри скликати конгрес із функціями передпарламенту 17 листопада 1918 року та умовляли гетьмана підписати з цього приводу свій наказ, хоча зустріч сталася 9 листопада.

Скоропадський, ознайомившись з підготовленим Національним союзом списком делегатів конгресу, зрозумів, що конгрес виступить за відставку або різке обмеження повноважень гетьмана, тому повністю відмовився від ідеї скликання конгресу.

З арештом Аркаса також явна підтасовка — полковника Аркаса заарештували не