Читати книгу - "Король стрільців"

М е л а с я   (входить і вводить Молодецького). Прошу, пане Славку, прошу дитинко, до того покою, він тут лежить, цей непотріб. Ірця його доглядає, але він цього не варт.

М о л о д е ц ь к и й.   Цілую руці, пані добродійко, цілую руці.

М е л а с я.   Ох, мої коханенькі, які тепер часи настали! Люди не мають Бога в серці! Та ж він міг вас замучити, закатувати цей негідник. Яке то щастя, що ви спаслися з життям. Такий коханий з вас хлопець, пане Славку, з такої порядної священичої сім’ї. О, я добре знала вашого дідуся, заболотівського декана; який це був світлий душпастир! Свята людина, кажу вам, свята людина. А подібний був до вас, пане Славцю, як дві краплі роси, мої коханенькі. Викапаний з вас дідуньо, пане Славцю!

М о л о д е ц ь к и й.   Дуже дякую, пані добродійко, цілую руці. (Розглядається). А де ж він лежить?

М е л а с я.   Хто? Ваш покійний дідуньо? А таки на останній своїй парохії, похований, на заболотівському цвинтарі. Сто рочків дозволив йому прожити Господь милосердний. (Просльозилась). О, гарна і світла була людина. А з якої порядної священичої сім’ї! Його батько був архідияконом при святому Юрі! А який патріот!..

М о л о д е ц ь к и й.   А, патріотизм — це наша родинна прикмета, Я також великий патріот. Але я питався вас, пані добродійко, де лежить той футболіст?

М е л а с я.   А ось тут, мої коханенькі, в нижі… Тільки вважайте на себе, дитинко, щоб ви знову не побилися. Шкода вас, шкода, ви з такої порядної священичої сім’ї… (Виходить).

М о л о д е ц ь к и й.   Цілую руці, пані добродійко… Ну, і розкудкудакалась, мов квочка! (До поета). Сервус, Ґеню, як твоє цінне здоров’ячко? Як почуваєшся під материнською опікою панни Ірки?

П о е т.   Слухай! Раджу тобі щиро — забери від мене всі важкі предмети, коли не хочеш вийти звідсіль з розваленим лобом!

М о л о д е ц ь к и й.   Е, ні, я тільки сховаю крісло з твоєю ґардеробою, і все буде гаразд. Бо, чей же, не відважишся йти зі мною на двобій неприодітий з уваги на близьке сусідство пань. Мой, а кажуть, що поети дуже ніжної вдачі, а це такі кровожадні горлорізи, слово чести даю!

П о е т.   Прошу тебе по-доброму: забирайся звідси.

М о л о д е ц ь к и й   (сідає). Дякую дуже за чемне запрошення, сяду собі на хвилину. Знаєш що, Ґеню? Я прийшов поговорити з тобою в одній справі… Думаю, що ти не матимеш нічого проти, бо це якраз іде по лінії твоїх бажань.

П о е т.   Що ти хочеш зробити? Знову якусь підлість?

М о л о д е ц ь к и й.   Навпаки — хочу зробити наскрізь моральний вчинок. Хочу викрити перед директором Басом, доктором Кліщиком та цілим спортовим і неспортовим світом одного підступного, скажімо, типа, що прикидається тут великою спортовою зіркою, а справді не має нічого спільного зі спортом. Хочу кинути сніп денного світла на брудний обман, що його допустився цей типок, підшиваючись під прізвище відомого нашого футболіста.

П о е т.   Але ж ти мене до цього намовив!

М о л о д е ц ь к и й.   Ха-ха-ха! Мой, і хто тобі в це повірить? Дивіться — маленький наївний хлопчик — дав намовитись до гріха. Ох, бідацтво моє, слово чести даю…

П о е т.   Славку, ти цього не зробиш!

М о л о д е ц ь к и й.   Побачиш.

П о е т.   Славку, прошу тебе, не роби цього. Мені тепер дуже залежить на тому, щоб директор нічого не знав. Я маю надію… лишитись тут на посаді.

М о л о д е ц ь к и й.   Ге, ге, я знаю, чому ти хочеш тут лишитися, ти мені очей не замилиш! Приворожили тебе тут чарівні оченята одної феї, ти, замотеличений трубадуре з Печихвостів, правда? А він мені блахмана пускає з посадою.

П о е т.   Слухай, Славку, але ж це лежить у твоєму інтересі, щоб я тут залишився. Сам же ти мені це говорив.

М о л о д е ц ь к и й.   Лежало, а тепер перестало, розумієш? Мой, ти не крути, не верти, я вже проглянув ваші ходи — хо-хо! Прошу — яка ідилія! Панна Іруся в ролі милосердної самаританки біля нещасного, окалічілого поета… Ну, ну, ми знаємо, чим то пахне. Ні, братіку, не свиснеш мені дівчини з-під носа. Мурин зробив своє — мурин може йти собі на зломану голову. Зараз таки повідомлю Баса про все, а він не терпітиме довго під своїм дахом такого обманця.

П о е т   (витягає з-під ліжника заховані штани). Так, так, але перед тим я з тобою порахуюсь ти, мерзенний молочаре.

М о л о д е ц ь к и й   (вихопив йому штани з рук). Ха-ха, і що мені тепер зробиш, ага? Ох, яка символічна картина! Поет — без штанів! Прометей, прикований до скелі, Ікар, якому облетіли крила, Самсон з обстриженою гривою. Хо-хо-хо, згину від сміху!

Входить Бас, за ним Ірка.

Б а с.   Що тут діється? Що тут робиться? Хто де так ірже, як жеребець? А, хто ж би, як не пан маґістер Молодецький. Той, що косить і фавлює моїх змагунів, що? Но, но, нівроку, маґіструню, то ви добре б’єте. Може б, ви так записалися до боксерської секції нашого клюбу?

М о л о д е ц ь к и й.   Не знаю, про що вам іде, пане директоре? (До Ірки). Мій найнижчий поклін, панно Ірусю.

І р к а   (холодно). Добрий вечір.

Б а с.   Ну, дивіться, то він навіть не знає, що сталося. Герр Ґот, а хто ж це так документно второщив ногу моєму правому лучникові — якраз за два тижні перед змаганнями за мистецтво?

М о л о д е ц ь к и й.   Ах, ви маєте на думці мого щирого друга, Ґеня Скакуна?

Б а с.   Ага, ага.

М о л о д е ц ь к и й.   Ну, тепер то розумію.

Б а с.   Нарешті. Слава Богу!

М о л о д е ц ь к и й.   Тільки я не розумію, пане директоре, чому ви вважаєте пана Скакуна, загально відомого у Львові, як молодого і талановитого адепта поетичної штуки, — своїм найкращим футболістом?

Б а с.   Що, що, що він плете?