Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

Стун-Ай метався по кімнаті, а інженер Айт стежив за ним поглядом і думав: «Такий мерзенний! І — спільник?! Ех, друже Айт, даремно відкрився ти цій тварині!»

Але відступати вже нікуди.

— Схаменіться, чоловіче! Якщо не візьмете себе в руки, я застрелю вас, не чекаючи завтрашнього дня. Ви запитуєте, чому я зраджую ясновельможного? А чому він хоче знищити вас? Я маю право люто ненавидіти його, от і все, і рятую я вас не задарма. Замість плати ви завтра увечері дасте мені найдетальніший план Уранії та всі схеми потаємних ліній зв'язку.

— Найдетальніший план та всі схеми… — повторив Стун-Ай, наче в нестямі. — Ви мене дурите! Ви мене отруїте, я знаю!

— В обох келихах на моєму столі буде чисте, хороше вино. Ви самі виберете келих. Пам'ятайте тільки, що за нами стежитимуть. Погано зіграєте — загинемо обидва. Зрозуміли?

— Так, так, пане Псойс… — Стун-Ай схопив його руку, незграбно цмокнув холодними губами.

— Облиште! Але не забудьте: план і схеми ви дасте мені завтра — скажімо, о сімдесятій годині. А зараз лягайте спати.

Повертаючись до своїх покоїв, Айт обмірковував можливі варіанти розпочатої операції. Хоч план її складався на ходу, він передбачав і лазівку на випадок провалу. Школа Мей придалась!

Якщо Кейз-Олу якимсь чином удалося підслухати розмову, можна довести, що Псойс тільки перевіряв Стун-Айєву лояльність. Цього буде досить.

І все ж на душі в Айта було тривожно. Він заснув тільки перед світанком.

Мабуть, і Кейз-Олові тієї ночі спалось погано. Під очима трильйонера темніли плями; він був мовчазний і зосереджений.

Поснідавши, Кейз-Ол дав знак камердинеру йти слідом і попростував до «сколопендри», яка тепер весь час охороняла вхід до палацу. Вже з того, що трильйонер не запросив Мей і навіть не попередив про свій від'їзд, видно було: він затіяв щось важливе. Айт незабаром догадався, в чому справа. Напередодні фатальних подій Кейз-Ол вирішив оглянути найпотаємніші закутки Уранії.

Швидко і майже беззвучно «сколопендра» переповзала з тунелю в тунель, з сектора в сектор. Перед двома пасажирами відкривались грандіозні зали. То були порожні, мертві склепи, залиті яскравим світлом, страшні своєю безлюдністю автоматизовані заводи, арсенали й лабораторії, фільмотеки та книгосховища.

Чого шукав тут Кейз-Ол? Що сподівався побачити?

Він зупиняв «сколопендру» посеред кожного залу і неквапно, пильно обводив його поглядом. Здавалося, той, хто замислив страшну акцію знищення людства, востаннє зважує, чи варто ж ризикувати, намагається приглушити небажані сумніви спогляданням незліченних матеріальних ресурсів, прагне підтримати в собі певність власної могутності.

Мабуть, цікаво було б постежити за безперервною зміною виразу обличчя трильйонера, якому не було чого критись перед камердинером. Проте вся Айтова увага зосередилася на іншому. Крізь напівпримружені повіки він невідривно дивився на грубеньку книжечку в Кейз-Олових руках. То була річ, якій не скласти ціни: найдокладніший план Уранії. Кейз-Ол не потребував провідника і міг тепер цілком вільно знищити шеф-інженера підземного міста: на пластмасових аркушиках книжечки були зазначені не тільки найтаємніші тунелі та лінії зв'язку, а наводились і шифри головних та допоміжних електронно-обчислювальних апаратів — замків, автоматів захисту, побутових пристроїв.

Книжечка вабила й дратувала. Недаремно ж Кейз-Ол таївся з нею навіть від свого камердинера! Якби Айт довідався про неї раніше, може, вдалося б зафотографувати хоч найголовніші схеми. Зараз це неможливо: Кейз-Ол берегтиме її, як зіницю ока.

В Айтовій голові промайнула думка: «Та ж на барабанах пам'яті «сколопендри», мабуть, зафіксовано весь план Уранії!»

Справді, Кейз-Ол тільки називав те чи інше приміщення — і металева потвора сама знаходила його.

«Як же вирвати той план?»

Відповідь з'явилась незабаром, і була вона парадоксальна: виривати план підземного міста у «сколопендри» не варто. Треба підкорити її саму.

Пильним поглядом Айт обдивився кабіну. Численні кнопки та сигнальні лампочки на пульті могли здатися зайвими необізнаному, бо машина керувалась звуками голосу. Але саме ця обставина і підказувала Айтові, що секрет «сколопендри» слід шукати тут.

А що, як натиснути на одну з кнопок?

Вдаючи з себе втомленого, Айт похнюпився і ніби ненароком зронив руку на пульт. Тієї ж миті пронизливо заверещала сирена, а з ніші у бічній стінці «сколопендри» вихопились довгі, гнучкі сяжки і міцно стисли Айта.

— Сто чортів! — Кейз-Ол обернувся, труснув свого камердинера за плече. — Куди тебе…

Айт ждав цього і відповів досить натурально:

— Пробачте… Задрімав…

Сирена верещала, аж дзвеніло у вухах.

— «Сколопендро», замовкни!

Машина не скорялась.

— Наказую: негайно замовкни! — Кейз-Ол вигукнув це вже з деяким острахом. Видно було, що він розгубився.

Кмітливість інженера-конструктора вмить підказала Айтові: «сколопендра» не скоряється тому, що виття сирени забиває голос містера Кейз-Ола. Ну, телепню, що ж ти робитимеш тепер!

— Замовкни! Стоп! — трильйонер гарячково гортав сторінки книжечки, аж доки натрапив на якусь схему. Позираючи на неї, він почав натискувати на кнопки пульта керування.

Дев'ята… друга… перша… шоста… — цифри глибоко врізались у Айтів мозок: адже це ключ до володіння всією машиною, шифр цифрового замка!

«Дев'ятсот двадцять один — шістсот сімдесят вісім! Запам'ятовуй, друже Айт!»

Верещання сирени урвалось, сяжки «сколопендри» впали, припинилась ледве чутна вібрація корпусу машини. Це означає, що вимкнено атомний реактор і всю споруду позбавлено енергії — обставина дуже сприятлива для того, хто наміриться пробратись до керівних пристроїв.

— Так кажеш, задрімав? — Кейз-Ол оговтався і говорив не так гнівно, як глузливо. — Старіємо, га? А мені здавалось, що після операції ти наче аж… — він раптом урвав мову, чомусь надто пильно подивився кудись поверх Айтових очей, повільно простяг руку… і зняв той нерозлучний брилик, який мав затуляти рожеву лисину старого Псойса. — Гм… Дивно!

В Айта похололо в грудях: отак вляпатись! Мабуть, сяжок «сколопендри» зачепив брилик і