Читати книгу - "Останній сигнал, Ігор Маркович Росоховатський"

— Не хочеш допомогти мені?

Він нахилив голову і потерся щокою об її руку.

— Слухаю і підкоряюсь, господине. Зруйнувати місто чи побудувати замок?

— Дещо важче. Сходи в магазин за сметаною і молоком.

Коли він уже був біля дверей, Аля гукнула йому:

І ще купи на котлети маленький шматочок свинини. Грамів триста…

Магазин був у їхньому будинку, і коли після того, як Юрій вийшов, минуло двадцять хвилин, Аля почала нервувати. Минуло ще десять хвилин. Аля нашвидку вимила руки, зменшила вогонь у плиті і зовсім було зібралася рушити на розшуки, як з’явився Юра.

Пакунок у його руці аж роздимався. Юра задоволено всміхався.

Аля витягла з пакунка шість пляшок: молоко звичайне, молоко шестипроцентне, молоко пряжене, “сніжок”, вершки, кефір і чотири банки: сметана, згущене молоко, какао та кофе на згущеному молоці.

“Мужчину не можна посилати до магазину без чіткої інструкції”, — згадала Аля бабусину пораду і, закусивши нижню губу, аби не розсміятися, вдячно кивнула Юрі і знову запустила руку в пакунок — по м’ясо. Проте його там не виявилось.

Усе ще боячись розтулити губи, Аля підвела голову і глянула на Юру сміхотливими здивованими очима. Та їй одразу перехотілося сміятися, коли вона побачила його застигле суворе обличчя і чи то ображено, чи то винувато опущені куточки губ. Юрин запитальний погляд був спрямований повз неї.

— Пробач. Я не міг купити м’яса.

— Немає свинини? — здивувалася Аля.

Він кілька разів заперечно хитнув головою, втупившись в одну точку десь нижче її голови. Вона спробувала навіть визначити за напрямом погляду, на що саме він дивиться, однак нічого примітного не зауважила. Куток шафи, шпалера…

— Там, у магазині, висіла на гаку туша, — сказав Юрій.

— Ну такий маленький шматок продавець не став би рубати від туші, — вона ладна була знову заусміхатися. — Але у вітрині, безперечно, були й окремі шматки.

— Я дивився на тушу, — монотонно тягнув Юрій. — Мені здалося… Мені здалося…

— Що тобі здалося, любий? — Аля встала навшпиньки, поклала йому руки на плечі і заглянула в очі близько-близько, їй не слід було робити цього зараз. Його очі були заволочені каламутною плівкою, і весь він був як неживий. Камінна статуя. Слова зірвалися з його уст і впали важко, мов каміння у провалля.

— Мені здалося, що це людина…

Аля не знала, як реагувати на цю фразу, і спробувала пожартувати:

— Для голодного верблюда міражів магазині.

Проте жарту не вийшло. Юра стояв мовчки відчужений і дивився в куток заціпенілим поглядом.

Слюсар-профілактик із контори газового господарства прийшов, коли Алі не було вдома. Рум’яний, товстощокий молодик, схильний до грубуватих жартів і розігрувань, запитав у Юри:

— Газом потроху отруюєтесь?

— Газом? — здивувався Юра.

— Авжеж. Хіба не чуєте запаху газу в кухні?

— Не принюхувався, — відказав Юра, і слюсар вирішив, що він приймає правила гри і вступає в неї.

— Принюхуйтесь, не принюхуйтесь — витікання газу все одно відбувається. Практично його немає, а теоретично…

— А чим же це нам загрожує? — спитав Юра, думаючи про Алю.

Слюсар уважно вдивився у стривожене Юрине обличчя. “Еге, а він не в жарт”, — утішився, задоволено крякнув од несподіваної удачі, випростався на весь свій невисокий зріст, одставив ногу і багатозначно підняв короткий товстий палець із обгризеним нігтем.

— По-перше, при певній концентрації газу може статися вибух. Усю квартиру розтрощить разом із господарями, — пообіцяв він. — При меншій, але значній концентрації газ витіснить повітря — і ви просто вмрете від ядухи. Заснете і не встанете. Ось так! А при незначній концентрації все одно настає по-віль-не, по-ступо-ве отруєння організму, непомітне для його власника.

Слюсар недарма протягом кількох років брав участь у гуртку художньої самодіяльності і вмів надавати своєму голосові зловісних відтінків.

— Терплять легені й печінка, змінюється склад крові. Відбувається передчасне старіння та ослаблення організму.

Він повернувся до Юри впівоберта і тепер звертався вже не лише до нього, але й до уявної аудиторії:

— Тому ми й ходимо, швендяємо з поверху на поверх, взуття б’ємо, мозолі натираємо на ногах та на язиці, розтлумачуючи людям правила користування опалювальними газовими приладами.

— Які ж це правила? — поцікавився Юра, тим самим демонструючи добровільному лекторові, що ефекту досягнуто.

Слюсар немов роздувся від свідомості своєї значущості.

— Запам’ятайте! — проголосив він, махаючи пальцем, наче жезлом. — При появі запаху газу негайно перекрийте газові крани і провітріть приміщення. Не запалюйте вогню, не вмикайте і не вимикайте електроламп, викличіть аварійну службу по телефону нуль чотири. Запам’ятали?

Юра приголомшено кивнув.

А що більше набундючитися було вже неможливо, слюсар непомітно для себе перейшов на гекзаметр:

— Перш ніж прилад вмикати, провітрить приміщення треба, краники пильно огляньте — чи всі перекриті вони, поглядом звірте уважним положення риски на пробці…

Він би ще довго декламував, але тут погляд його ненароком упав на годинник, і він згадав про те, що умовився з новою знайомою Люсею на пів на четверту в кіно. А ще ж треба заскочити в їдальню перекусити. Тяжкенько зітхнувши, слюсар сказав із жалем:

— А втім, на мене ще чекає багато пожильців. Треба поспішати. А ви, громадянине, самі прочитайте, вивчіть усе, Що сказано в цій малій, але необхідній у побуті книжечці “Правила експлуатації газових приладів”, у якій після кожної перевірки залишаю свій автограф. Повірте мені, — він поклав руку на груди, — це необхідно вам для довгого та безпечального життя. Якщо не дбаєте про себе, подумайте бодай про своїх рідних та близьких.