Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

— Дякую, — відповів я і подався маршрутом, який вона вказала.

Зелений колір пожежної частини справді виглядав недоречно серед інших будівель. Зате сплутати з чимось іншим пожежників не можна. На першому поверсі гараж, у якому стояли три вози з великими місткостями. У «Магічному зорі» видно, що вози не такі прості та  неслабо зачаровані. Не здивуюся, якщо вони самі можуть переміщатися без тягових тварин.

Скоблена вулиця на відміну від Корабельної була  всього близько чотирьох метрів завширшки і її центром йшов стік, що вів в каналізацію. Виходила така собі річка нечистот у центрі вулиці. Ось тільки, попри неприємний вміст, запаху не було зовсім. Стік був зачарований і тримав усі запахи біля себе. Кожних метрів тридцять через стік нечистот був місток, щоб можна було перейти з одного боку вулиці на іншу і при цьому не забруднити ноги в стоку. Чесно кажучи, я не розумів сенсу у подібній каналізації, але не мені вказувати архітекторам. В університеті я вивчав основи архітектури, як-не-як інженер будівельник, у тому числі й історію архітектури, але не знаючи всього тут, я не можу оцінювати місцеву архітектуру,  тому, можливо, є раціональна причина робити стік нечистот на поверхні вулиці.

Башта магічної гільдії була помітна з повороту на Корабельну вулицю. Вона у висоту не менше сімдесяти метрів і відбивала сонячні промені своєю рожевою поверхнею.

Варто мені вийти на площу, в центрі якої була вежа, як одразу настала прохолода і почувся спів птахів. Озирнувшись, птахів я ніяких не побачив, отже, це магія. На самій площі також два досить великі фонтани у вигляді якихось багатоголових монстрів, що вивергають воду зі своїх пащ. Навколо фонтанів стояло безліч лавок, і всі вони зайняті відпочивальниками. Біля входу в гільдію стояла рамка, обійти яку за підходу до вежі не можна. У «Магічному зорі» вона трохи світилася і схожа на сканер, який знімав параметри моєї аури. Швидше за все це система впізнання для гостей гільдії. І якщо вона підключена до подібної системи у паспортному відділі, то коли відвідувач заходив усередину, про нього вже всі знали.

— Доброго дня, Карле, — звернувся до мене маг, що стояв біля входу. Він явно у ролі охоронця. Судячи з довжини ілерів, не слабше за дев'ятий ранг, та й мантія в «Магічному зорі» все одно що ліхтарик від кількості зачарувань.

—  Добрий. Я хотів би зареєструватися як маг.

— Проходьте в третій кабінет, на вас там чекають, — сказав він і вказав на двері, на яких висіла табличка з цифрою три.

Дані про мене, які я надав у паспортному відділі, очевидно доступні й магам. Взагалі, раніше мені здавалося, що магія в занепаді, але щось цього занепаду я не помітив. Звісно, ​​нічого фантастичного не побачив, у мене на батьківщині й не таке було. Та й у нітірі на історичній батьківщині теж все дуже розвинене. Але й сильного відставання не бачу.

—  Добрий день. Перш ніж ми продовжимо, ви повинні пройти тестування, - сказав маг за столом і вказав н​​а артефакт, що плавав у повітрі на висоті метра. — Подайте на тестер мінімальну кількість мани, яку ви можете контролювати. Потім ривком максимальну.

—  Ось так? - Виконав я вказівки.

—  Так все вірно. Маг землі п'ятнадцятого рангу. Вітаю вас із присвоєнням рангу. Вкажіть, де навчалися раніше і чи плануєте продовжувати навчання?

— Дякую. Навчався вдома через хворобу, — сказав я. — Можливо, пізніше, а поки що я просто хотів би насолодитися життям. Знаєте, коли двадцять років кожен твій день може стати останнім не до відпочинку.

— Розумію, — сказав маг, який так і не назвав себе. — У вас гарний контроль та високий ступінь схильності до магії землі. Я завідувач кафедри магічної фортифікації. Якщо захочете продовжити навчання в академії, то я радий вас бачити у себе.

— Дякую, — вклонився я можу. - Буду мати на увазі.

— Ви маєте сплатити десять коренів реєстраційного збору та ще п'ятдесят коренів мінімальний щорічний внесок, — повідомив маг. Після цін у паспортному відділі на послуги, ціни названі ним були дуже невеликі.

—  Дякую, - сказав я і поклав на стіл шість десятикореневих купюр.

— Успіхів вам у відпочинку. Коли втомитеся відпочивати, приходьте до мене на кафедру. Цього року вступ закінчується через чотири місяці, — пояснив маг на прощання, після чого я залишив його кабінет, де мене одразу зустрів погляд охоронця.

— Чи плануєте взяти завдання? - Запитав він у мене.

— Поки що тільки подивитися. Пізніше можливо.

— На стійці справа всі завдання. Щоб побачити доступні вам, прикладіть паспорт до стійки, — пояснив охоронець і відвернувся, дивлячись через прохід надвір.

Виконувати якісь завдання я не планував, але подивитися на те, що мені доступно, цікаво.

Інформаційна стійка була порожня. Але варто мені прикласти до неї паспорт, як відразу почали з'являтися оголошення у вигляді ілюзій. Здебільшого це підзарядка накопичувачів. Була парочка укріплень фундаменту, оновлення плитки на будівлю, пошук корисних копалин, пошук водяних жил. З умовно-бойових лише боротьба з домашніми шкідниками. По суті, навіть якби я сильно захотів, то не зміг би виконати взагалі жодного завдання, адже все, що я вмію, це телекінез, «Світляк» у різних модифікаціях, створювати піщані голки, спиці та метати їх за допомогою  телекінезу. Ну і трохи рунної магії. Ось із рунною магією я, швидше за все, міг би зміцнити фундамент, ось тільки не хотів світити знання такого розділу магії, поки не дізнаюся, правду говорив мій сусід про артефакторну мафію чи ні.

Залишивши вежу гільдії, я вирішив трохи посидіти та відпочити. Іти магічними магазинами сьогодні вже пізно, а значить, доведеться залишитися тут як мінімум на ніч. Завтра вранці можна буде відвідати магазини та потім залишити місто, вирушивши назад додому. Хотілося затриматися тут довше, тому що вдома на мене чекає робота з чортового поглиблення бази. Марло поки що зайнятий у допомозі з будівництвом нового будинку для Фаріса та Лорани, і мені працювати доводиться одному. Я й вирушив сюди не так за документами, як для відпочинку від роботи.