Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

До заходу сонця залишалося ще понад чотири години, а значить, можна ще годинку посидіти тут на площі перед фонтаном і потім вже вирушити в пошуках місця для ночівлі. Тут і справді досить зручно. Легкий прохолодний вітерець, птахи що мелодійно співали навкруги, волога від фонтанів і тихі розмови інших відпочивальників. Загалом мені тут подобалося.

UPD: Не хотів нариватися на проблеми, то проблеми самі мене знайшли. Щойно я трохи задрімав на лавці, як відчув удар у спину, через що скотився на бруківку. А далі діяв автоматом. Активувати секторні щити навколо себе, активувати масовий артефакт паралізації та вихопити з рюкзака телекінезом дві гострі важкі голки.

—  Твою ж матір! — лаявся я, коли побачив за лавкою двох придурків років двадцяти, що лежали непритомними, і верещать за метри п'ятнадцяти від лавки дівчат.

— Не хвилюйся, хлопче, ти у своєму праві, — почув я чоловічий голос збоку. Це чоловік з ілерами в два рази більше, ніж у мене. Він саме вставав із землі. — Не на того нарвались. До речі, чим це ти вдарив по колу? Я ледве зміг скинути з себе.

—  Паралізація. Батько дав про всяк випадок, - сказав я.

—  Гарний батько. Дивлюся, і захист новомодний секторальний підігнав, — кивнув він на повітря, що злегка викривлялось навколо мене. — Де він цікаво її ще взяв, адже секретна розробка, — ледь чутно пробурмотів чоловік, але я почув і напружився. — І можеш свої голки забрати назад у сумку. Зверни увагу: вбивати та калічити заборонено в межах столиці.

— Ми не у столиці, ми у передмісті.

— Теж правда, — хмикнув чоловік. — Гей, годі кричати! Кличте батьків цих ідіотів! На цей раз вони легко відбулися! Цей хлопець має право вбити їх. І він правильно помітив: це не столиця, що багато хто, правда, вже забуває.

—  Хто вони такі? — спитав я чоловік. — До речі, Карл Пагорт.

— Синки купців, що розбагатіли на продажі імперських товарів. Нахабно поводяться. Але раніше на магів не наривалися. Це вони вже вийшли на новий рівень, сказав чоловік підійшовши до недоумків і знімаючи викидом сирої мани з них паралізацію. - Епік Ван Штайм, лейтенант армії його Величності, - представився він мені. — До речі, не хотів би піти в армію? Нам такі як ти потрібні.

— Дякую, але не можу. Інвалід я, — побачивши скепсис на його обличчі, продовжив,- В мене одне серце.

— Так, медкомісію не пройдеш. А ось вони сьогодні загримлять до армії його величності. Їм загрожують виправні роботи на тридцять діб та штраф десять тисяч за напад на гільдійського мага без причини чи універсальна альтернатива за нетяжкі злочини — рік в армії. І я настою на армії. Може, хоч народ зітхне спокійніше.

—  Дякую. Я можу йти?

— Ти ж не місцевий? - Запитав у мене Епік.

— Так, сьогодні прибув до міста, щоб отримати паспорт, — відповів я чесно.

— Пропоную переночувати в мене. Заодно розкажеш, де ти так навчився користуватися артефактами. А я обіцяю найсмачніший пиріг.

— Я не проти. - Відмовлятися було небезпечно. Він міг вирішити простежити за мною, а так я знатиму і контролюватиму себе.

UPD: Розбірки багато часу не зайняли. Батьки прибули разом із поліціянтами. Але ті, дізнавшись про Епіка, відмовилися наполягати на версії, що я просто взяв і напав на бідненьких хлопчиків, які просто поряд прогулювалися. Хто ж такий Епік, що поліціянти його злякалися? Батьки забрали своїх синів додому, але вже завтра вони були зобов'язані з речами прибути на призовний пункт або Епік пообіцяв влаштувати проблеми бізнесу їхнім батькам. І хоч би як батьки хотіли відмазати своїх діточок, їм довелося погодитися.

Коли сонце почало сідати, ми вирушили додому до Епіку. Це виявився будинок всього за десять хвилин звідси на широкій вулиці під гордою назвою «Головний Тракт». Колись ця дорога вела до центру столиці, зараз вона хоч і вела до столиці, але з усіх боків забудована будинками. Будинок у Епіка затиснутий між двома величезними будинками та завширшки всього близько чотирьох метрів, зате у нього цілих три поверхи.

Вдома нас зустріла дружина Епіка. Вона була на диво  необдарованою, а я вже думав, що маги завжди вибирають собі в пару теж мага. Вона весь вечір розповідала різні смішні історії із життя їхнього сина. Щоправда, Епік при цьому сумно посміхнувся. І невдовзі я дізнався чому. Їхній син брав участь минулого року у ліквідації наслідків захворювань, викликаних чужинцем. І, на жаль, він згорів від невиліковної хвороби за кілька діб, а батьки навіть не могли до нього підійти попрощатися  через карантин. До речі, завдяки цій милій жінці Епік так і не приступив до мого розпитування. Він був змушений піддатися своїй дружині та відвести мене до колишньої кімнати їхнього сина.

***

Ванадіс Мир'Тор, маг служби безпеки королівства Герен

—  Ліасе, давай ще раз. Цей Торвіс Па'горт ментальний маг тринадцятого рангу. Все вірно? — спитав я свого помічника, який вийшов на зв'язок через розмовник.

—  Правильно, діаре Ванадіс, - підтвердив Ліас. — Ще щось дивне з дочкою Фаріса. Ми маємо відомості, що три роки тому вона намагалася викликати якогось духу, але перестаралася і впала в кому, отримавши несумісні з подальшим життям травми ментальної сфери та енергетики, принаймні без втручання вищих сутностей.

— Вселенець? — сподівався я на відповідь.

— Стандартні випробування показують, що ні. Щось серйозніше використовувати не можна, можу зашкодити. У неї також з'явилися глибокі знання в магії життя. Дуже глибокі. Наскільки я можу судити, вона відновила обидва серця батька, хоча армійські цілителі відмовилися це робити через небезпеку раптової смерті. І найголовніше: вона стала магом дев'ятого рангу, тоді як до коми могла в перспективі стати максимум дванадцятим рангом, а навіть не була шістнадцятим.

—  Дуже цікаво. Продовжуй стежити, але в жодному разі не провокуй.

— Діаре, у вас є здогад?

— Є, але не говоритиму. Щоб упевнитись, потрібні ще дані. Відбій, — відключився я від зв'язку і перейшов на інший розмовник. - Жорже, ти не зовсім вчасно.