Читати книгу - "Дух джунглів, Алла Сєрова"

Керстін іде до бару, похитуючи стегнами. Сорочку зав'язала під грудьми, волосся розпустила — боже ж ти мій, та її флюїди навіть я відчуваю, а вже ті, неповноцінні, — поготів, спинним мозком! Асланові очі стають рогом, а вона, купивши цигарок, сідає за вільний столик. Ага, клюнуло! Від столу, де зібралися гості з гір, офіціант уже сурганить тацю з вином і виноградом. Теж мені оригінал, чорт забирай! Винограду твого вона не бачила.

А ось і сам винуватець свята. Досить високий і вже немолодий, з відчутним черевцем і мішками під очима. І, звичайно ж, ніс. О, цей ніс варто було б занести в книгу рекордів! Величезний, червонястий, як член у племінного бугая, він нависає над підборіддям і визивно посмикується. Гидота.

Я спостерігаю за всім з-за дверей. Ми трохи посварилися, та мені довелося визнати, що Аслан швидше клюне на безперечні й однозначні стійності Керстін, ніж на мою духовну красу. Так і є. Он він уже йде за нею, а вона так хитає стегнами й вигинає стан, що зараз, їй-богу, станеться землетрус. Як казав колись Петько — вміє, падлюка, не отнять!

Я пірнаю в машину. Ось Аслан вантажиться на заднє сидіння — Керстін визивно треться об нього, він сопе й поширює таке амбре, що мене аж піднуджує, хоч я людина звична. Я натискаю на педаль газу, на задньому сидінні метушня, ось задзвонив мобільник і Аслан щось гавкнув по-своєму — от і добре, саме це нам і треба, мабуть, сказав їм: потрахаюсь і прийду. Як він здивується, коли побачить, що все зовсім не так!

А те, що все зовсім не так, мені вже ясно: глухий удар, сопіння припинилось, а сморід уже очі виїв.

— Їдь у якесь тихе місце.

Та їду, що мені лишається? Їду… Це місто я знаю, як власну кишеню. Попри те, що воно змінилося зовні, попри те, що країна не та, але ця каштанова алея така сама, як тоді, коли ми з Наташкою були малими й щасливими, і ця площа, де раніше на свята монтували трибуну, а люди проходили повз неї святково-п'яними колонами — площа така сама, і гастроном на розі, і… Тут я вдома. Тут я серед своїх. І я не належу більше всьому цьому, бо колись мені подарували яскраву іграшку — цілий світ, а я, перебуваючи в поганому гуморі, просто запхала її до кишені. А тепер, приїхавши сюди, випадково знайшла і здивувалась — Боже, який гарний світ, що починається тут! І душа моя скімлить за ним…

— Гадаю, тут досить тихо.

Це — межа міста, ось темніє посадка. Тут, припади нужда, ми й труп заховаємо, шукай його потім! Власне, про що це я?

— Допоможи мені його витягти.

Я хапаю Аслана за ноги й тягну. У нього довжелезні шкарпетки, він важкий і огидний.

— Обережно, він потрібен мені живим.

Керстін спритно примотує Аслана до товстої акації. Скотч голосно рипить, а вона обмотує клієнта якнайміцніше: руки заводить назад, ноги — кожну окремо, із знанням справи. Стратегічний простір — груди, живіт і нижче — лишає для відкритого спілкування. Мені трохи млосно, бо зараз доведеться бути свідком процедури досить неприємної. Мені доводилось лікувати людей, що вижили після тортур, і я все думала, що краще б їм померти. Тортури ламають людину. Ніхто не здатен витримати тортур, це я вже точно знаю. Колись, вивчаючи в школі «Молоду гвардію», я потай думала: «Ніколи б не витримала!» — і ненавиділа себе за легкодухість. А тепер знаю: то, мабуть, правда, хоч і не вся. Складне питання, та нема часу в нього заглиблюватись: он уже Керстін обливає Аслана водою з пляшки, що лежала в машині, — я гадаю, біологічна зброя йому зараз зашкодить найменше.

— Торі, йди погуляй.

— Ні.

— Як хочеш. Але якщо ти спробуєш мене зупинити, нарікай на себе. Розпали багаття і принеси з машини каністру, у багажнику стоїть.

Я не буду її спиняти. Аслан зараз єдиний, хто має якусь інформацію про хлопців і Наташку. І я впевнена, що просто так він нам нічого не скаже — виключно з упертості. Он він, дивиться на нас, членистоногий. Бачиш, до чого довела твоя огидна хтивість? Невже ти справді думав, що така жінка як Керстін дозволила б тобі до себе доторкнутися? Навіть якби в неї не було Еріка? Навіть якби ти лишився останнім із чоловіків на всій планеті і від спаровування з тобою залежала б доля людства? Хай краще ніякого людства не буде, ніж воно буде таким, як ти!

— Ви обидві….

Далі йдуть слова, яких зазвичай не говорять у присутності леді. Я змовчу, звичайно, що мені? Зараз ти, голубе, кричатимеш на різні голоси, а якщо в Керстін забракне духу, то я сама коло тебе попораюсь. Я нестямлюся від того, що ті, кого я люблю, десь у небезпеці. І ти мені скажеш, сучий сину. Скажеш, куди ти дінешся з підводного човна…

— Торі, ти добре подумала?

— Не гай часу.

Вона задумливо дивиться на Аслана, в її очах витанцьовують вогники — я таки запалила купу галузок, хлюпнувши на них бензином із каністри.

— Хто тобі заплатив за те, щоб ти знайшов цю жінку? — Керстін бере мене за руку. — Якщо скажеш одразу, уникнеш болю.

— Я знаю, що таке біль. — Асланів ніс хитнувся. — Не тобі розказувати мені про біль. А от коли я тебе…

— Облиш. Не буде того «коли». І зараз я тебе, а не навпаки. Давай, мій солоденький, розкажи мені.

— Пішла ти! Я тебе спочатку сам трахну, а потім хлопцям віддам. А потім…

Вона робить тонкий надріз на його обличчі. Цівка крові стікає, ще надріз, ще…

— Ти, садистко, я тебе вб'ю, чуєш!

Вона не зважає на те. Вона нарізає його на локшину — а він лається.

— Ми тільки почали, генацвале. Кров'ю ти не стечеш — моя сестра чудовий лікар, вона знає, коли мене зупинити, всі ці рани болючі, та не смертельні. Бачиш, он прут залізний гріється? Не ти мене трахнеш, а я тобі його в зад засуну, хочеш? Ти ж любиш гаряченьке? Буде достатньо гаряче. А поки що я тебе каструю, а Торі обробить рану — і ти виживеш.

Вона розрізає на ньому штани, на світ визирають величезні синюваті геніталії. Не знаю, як там Керстін, а мені хочеться блювати. Чорт, це трохи занадто для мене, та я розумію: