Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко 📚 - Українською

Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"

784
0
01.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Українська драматургія. Золота збірка" автора Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83
Перейти на сторінку:
живу довколишню дійсність, пропагуючи народні теми в літературі. Як фундатор української прози, Г. Квітка-Основ’яненко був письменником дуже широкого культурного діапазону. У його спадщині поєдналися різні мистецькі тенденції — барокові, бурлескні, сентименталістські. Спираючись на досвід І. Котляревського-драматурга та авторів інтермедій XVIII ст., Г. Квітка-Основ’яненко створює соціально-побутову комедію «Сватання на Гончарівці» (1835), в якій розробляється гострий життєвий конфлікт: на перешкоді одруженню закоханих Уляни й Олексія стоїть належність нареченого до кріпацького стану, його бідність. Так, уперше в українській літературі через порушення кріпацького питання драматург намагається провести думку, ніби кріпацький стан не страшний для тих, у кого пани — добрі люди. Також в образі головного героя Олексія виведено перший в українській літературі образ кріпака-робітника, а не звичного селянина.

Досвід Г. Квітки-Основ’яненка, його кращі традиції виявилися гідними для наступних українських прозаїків — Марка Вовчка, Юрія Федьковича, Панаса Мирного.

Тарас Шевченко

Назар Стодоля

Тарас Шевченко (1814–1861) — український поет, письменник, художник, громадський діяч. Захоплюючись театром, він у 1841 р. пробує свої сили в драматургії, створюючи історичну трагедію «Микита Гайдай» (1841), а також драму «Назар Cтодоля», написану в 1843–1844 рр. російською мовою, але згодом перекладену (частково — самим Т. Шевченком) українською мовою для постановки на сцені аматорського студентського театру Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Після смерті автора український текст п’єси був опублікований в журналі «Основа» (№ 9, 1862).

Час написання «Назара Стодолі» припав на ті роки, коли в усьому слов’янському світі зріс інтерес до народної поезії, тож не дивно, що драма сповнена фольклорними мотивами. Зокрема, народна фольклорна традиція життя молоді упродовж календарного року, а саме колядування та розгорнутий опис різдвяних вечорниць, відтворені у творі Шевченка з правдивою красою.

Цікаво, що роль Назара Стодолі виконував І. Карпенко-Карий в однойменній драмі Т. Шевченка, виступаючи в трупі М. Садовського, а також у новій трупі, яку І. Карпенко-Карий очолив разом з П. Саксаганським. Також варто зазначити, що в першому шлюбі з Надією Тарковською у письменника було четверо дітей — Галя, Назар, Юрій та Ірина, двох старших з яких батьки назвали на честь головних героїв драми Т. Шевченка «Назар Стодоля».

Михайло Старицький

За двома зайцями

Михайло Старицький (1840–1904) — український письменник, поет, драматург, театральний і культурний діяч. У 1841 р. разом із Миколою Лисенком організував Товариство українських сценічних авторів. У 1883 р. став керівником і режисером першої об’єднаної української професійної трупи. Завдяки подвижницькій діяльності М. Старицького та його однодумців український театр, розвиваючи кращі традиції вітчизняного театру, досягає небачених вершин. М. Старицький — один із організаторів і активних членів Всеросійського театрального товариства, на І з’їзді якого у 1897 р. виголосив доповідь про потреби й стан українського театру.

Попри те що урядові й цензурні заборони спрямовували розвиток української літератури виключно у вузьке річище селянської тематики, завдяки М. Старицькому український театр зумів вирватись із «шароварно-горілчаної» театральщини, розширюючи коло тем, а також використовуючи переробки інших популярних авторів. Зокрема у випадку із М. Старицьким його блискуча переробка «За двома зайцями» І. Нечуя-Левицького (1883) стала відомішою за оригінал. Перероблення творів здійснювалися за згодою авторів, на театральних афішах вказувалося, що текст нових п’єс належить двом авторам, але проведені вченими пізніші текстологічні дослідження засвідчили значний внесок М. Старицького в здійснені ним інсценізації, що навіть дало підстави включати їх у видання спадщини драматурга.

Іван Карпенко-Карий

Сто тисяч

Іван Карпенко-Карий (1845–1907) — видатний український письменник, драматург і актор, якого І. Франко назвав «одним із батьків новочасного українського театру». Брат видатних театральних діячів М. Садовського, П. Саксаганського і М. Садовської-Барілотті. Справжнє прізвище Івана Карпенко-Карого — Тобілевич, а псевдонім склався з імені його батька, Карпа, та прізвища улюбленого героя Гната Карого з драми Т. Шевченка «Назар Стодоля». Замолоду брав участь в аматорських виставах, а згодом грав у трупах М. Старицького, М. Кропивницького, М. Садовського, знаходячись під наглядом поліції за участь у нелегальних гуртках, зокрема у гуртку П. Михалевича й М. Федоровського. Також від 1889 р. майже до кінця життя Карпенко-Карий був одним із фактичних керівників, режисером і актором у трупі свого брата П. Саксаганського, об’їздив з нею десятки великих і малих міст Російської імперії.

Драматична майстерність Карпенка-Карого дозволяла йому з великим успіхом виступати в усіх класичних жанрах, але найвищого рівня він досяг у комедії, що була справжньою творчою стихією митця. «Сто тисяч» (перша назва — «Гроші», 1888 р.) — одна з найкращих п’єс Карпенка-Карого, яка не втратила своєї актуальності й сьогодні, залишаючись гордістю національної театральної культури. Спрямувавши твір проти заможних хазяїв, сповнених ненаситною жадобою до збагачення, автор розповів зокрема й про те, як розділилося селянство після скасування кріпосного права («земельні» та «безземельні»), а також показав, як саме тривав цей процес.

Іван Франко

На склоні віку. Розмова вночі перед новим роком

Іван Франко (1856–1916) — український письменник, поет, перекладач, критик, вчений, публіцист, найбільш яскравий діяч українського руху в Галичині кінця XIX — початку XX ст., чий вплив на громадські настрої забезпечувався силою його інтелекту та морального авторитету. Його значення для становлення сучасної української літератури часто порівнюють із значенням Т. Шевченка, а еволюція політичних поглядів І. Франка є характерною для розвитку домінуючих тенденцій в українському русі на західноукраїнських землях на зламі двох століть.

Так, у творі з промовистою назвою «На склоні віку. Розмова вночі перед Новим роком 1901», надрукованому в «Літературно-науковому віснику» № 12 за 1900 рік, констатуючи, що в XIX сторіччі відбулась політична емансипація не лише буржуазії чи пролетаріату, а всього людства, І. Франко вітає в явищі конституціоналізму звільнення від абсолютизму XVIII ст. Втім, автор п’єси зовсім не абсолютизує конституціоналізм, підкреслюючи, що юридична рівність лише створює умови для досягнення рівноправності, проте самі ці умови справджуються лише в процесі вільного існування свідомих своїх прав індивідів.

Степан Васильченко

Куди вітер віє

Степан Васильченко (1879–1932) — український письменник, драматург, педагог (справжнє прізвище — Панасенко). Увійшовши до літератури на початку 1910-х рр. із циклом оповідань на педагогічну та селянську тематику, С. Васильченко звертається згодом до драматургії, пишучи переважно одноактні п’єси, що за тематикою і художніми засобами органічно близькі до його прози. Автори цього періоду намагалися розвинути традиції української класичної драматургії, вирішуючи проблему відображення національного характеру в «революційних» умовах.

З часом така характерна ознака творчості С. Васильченка, як ліризм, змінюється на драматичну патетику пізніших творів — неспокійну, динамічну, перейняту відчуттям ворохобно-революційного перетворення світу. Тож не дивно, що сатиричне осмислення «національних» зрушень, зокрема у таких творах, як казка «Ось та Ась» і в одноактній комедії

1 ... 82 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко» жанру - 💙 Драматургія:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"