Читати книгу - "Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда"

А головне: і Листиця, і Мілка не просто перевдяглися в костюми войовниць, вони стали ними. Ласкаві, скромні, трішки затюкані селянки відразу перетворилися на жриць війни. Жадаючих битви та крові ворогів…

Щось мені така метаморфоза переставала подобатися.

Може, я примітивний мужлан, який нічого не розуміє щодо рівності статей та інших новомодних віянь, але війна — це не бійка. І щоб навчитися воювати, не перетворюючи битву на криваву бійню, потрібна більш стійка психіка та вміння відчути чужий біль. А всім відомо, що немає більш нещадних і жорстоких катів, ніж діти та жінки. Перші просто не сприймають те, що відбувається всерйоз, а інші… Жінка гарно непритомніє, зображуючи слабку і беззахисну істоту, але до стоматолога йде, як до перукаря або кави з тістечком попити. А чоловіка тільки в непритомному стані вдається до зубного лікаря заманити. Та й будь-якого іншого — теж… Чому? Природа підсуєтилася… Больовий поріг у жінок набагато вищий. Щоб вони не вмирали під час пологів, а головне — після пережитого жаху, їм і далі хотілося займатися збільшенням популяції. Тоді як нечутливий до поранень і болю воїн чи мисливець — гальмо та потенційний труп.

І все це сталося з ними тільки через те, що я вчасно не виявив характеру, не наполіг на своєму. Ні, на це я згоди не дам. І якщо мудрість говорить, що з кожної ситуації обов'язково є вихід, то ним ми і скористаємося!

Я широко посміхнувся і поманив нових амазонок до себе. А коли вони наблизилися, міцно схопив дівчат за руки і, ніби жартома, повалився горілиць. Спиною в багаття. Заштовхуючи їх власною вагою, прямо в очисне полум'я, —що радісно розпростерло нам назустріч свої палкі обійми…

Якийсь час здавалося, що я оглухну від вереску розлючених фурій, але потім все стихло. А розплющивши очі, я зрозумів, що мої надії справдилися з лишком, — вищестоящі Небесні органи дозволили мені відмотати час, повернутися трохи назад і переграти останні події. Напевно, не обійшлося і без втручання мого vip-духу. Пояснив би ще хтось — це я придбав можливість зберігатися і перезавантажувати життя, чи мене справжній Гравець перезавантажує, визнавши доцільність таких дій?

«Невже, Владе, ти справді хочеш про це дізнатися?»…

Згоден. Не варто. Що пнем по сові, що совою об пень, а від перестановки чобіт ноги не змінюються. Результат головніший… Мені дали шанс переграти шматок прожитого. І варто зробити це як слід. Бо третього шансу вже може не бути.

Кінець