Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

- Я б подякувала, але ти заборонив. 

Шварц ховає сміх за кашлем, відвертається, щоб не розбудити Руслана. Той мирно спить в автолюльці, ніби не влаштовував концерти зовсім недавно. А мені дихати легше від того, що синові трішки краще.

Я кидаю погляд на верх, стежу за циферблатом, як ліфт повільно спускається до нас на перший поверх. Сьогодні не п'ятниця, але я хочу влаштувати собі маленький дівич-вечір, тільки я і нікого більше. Якось позбутися напруги, розслабитися.

Останні дні були надто напруженими й інтенсивними, проблема за проблемою, без шансу перевести подих. А мені катастрофічно потрібна хоч година тотального спокою. І якщо синочок спатиме...

Чорт.

П'ятниця! 

- Мироне, - морщуся від осяяння, розвертаюся до чоловіка. - У мене маленька проблема. Велика. Напевно... Я не хочу, але...

- Просто скажи прямо, Тай, а не бурмочи під ніс.

- Мабуть, мені доведеться звільнитися.

- Чому? Діма раптом став проти?

- До чого тут він? Ні, я просто... Мені потрібен вихідний, поки Руслан хворіє. Я працюю третій день, а ще завтра підсумкові звіти. Я розумію, що це не те, що ти б хотів як роботодавець. І не чекаю, що ти підеш на зустріч...

- Давай без удавання. Саме цього ти й хочеш.

Хол наповнює дзвін, який повідомляє, що приїхав ліфт. Віддає шумом у голові. І обличчя палає від збентеження, реакція тіла видає мене з головою. Мирон влучив.

Я сподівалася, що Шварц зможе почекати зі звітами або запропонує якесь рішення. Мені справді подобається працювати з ним, хоча минуло не так багато часу. Але я знаходжу втрачений елемент себе, але ж навіть не знала, що втратила його колись. 

Ось тільки обираючи між роботою і сином - я завжди буду ставити Руса на перше місце, у будь-якій ситуації. І я не можу спихнути сина Аліні Михайлівні, а самій поїхати в офіс. 

Судячи з тону, з яким мене присоромив Шварц - поступок не буде. Ще й дивиться зі своїм звичним роздратуванням і невдоволенням. Трохи прикро так швидко закінчувати все, я розраховувала знайти якийсь разовий компроміс. 

- Мироне, я...

- Розслабся, Тая, - ми заходимо в ліфт, чоловік натискає на кнопки поверхів. - Подумаю, хто завтра зможе зробити замість тебе. Мабуть, Олена, ти ж із нею консультуєшся? Не переживай. Я враховував усі ризики, беручи тебе на роботу. 

- Я могла б сама підготувати звіт, правда. З дому, якби ти відкрив доступ...

- Цього не буде. Доступ поза офісом є тільки в мене. Краще займися Русланом, це не критична ситуація. 

От тільки для мене - найбільш надзвичайна і найгірша. Бо я вже навчилася заспокоювати сина і працювати одночасно, тепер щоранку так проходить.

І я не знаю, як пояснити Мирону, що сама цього хочу. Найкращий варіант відволіктися для мене, відчути, що моє життя не обмежується одним материнством і розлученням.  

Я сама винна, що зараз так чіпляюся за роботу. Останні кілька років я залежала від чоловіка. І це не тільки про гроші, зовсім ні. Діма був моїм фундаментом, каркасом, дахом і захисним склом. З ним нічого не було страшно, постійна впевненість у завтрашньому дні. Знала, якщо щось станеться - у мене є чоловік, який зловить і підтримає.

Зараз усе похитнулося, суцільні загадки й душевні муки. А звіти, цифри... Там усе до божевілля просто і зрозуміло. І я намагаюся знайти стабільність у цьому, раз нічого іншого не залишилося.

Я прощаюся з Мироном, виходжу з ліфта, а потім різко розвертаюся. Ставлю ногу на поріг, заважаючи дверям зачинитися. 

- А ти можеш тоді позичити мені свій ноутбук? - випалюю, сама дивуюся своєму нахабству. - Зараз, на кілька годин. Я могла б підготувати основні дані за ці дні, а останні цифри вже внесе Олена.

- Позичити ноутбук, на якому особиста інформація? - Мирон здригає брову. - Не найгеніальніша твоя ідея. 

- Точно. Забудь. Гарного вечора, Шварц.

Дуже вчасно потрапляю до квартири, бо син починає прокидатися. Усю наступну годину присвячую моєму сонечку: нагодувати, дати холодну пустушку, заспокоїти плач і заколисати.

Час від часу кидаю погляд на телефон, який підозріло мовчить. Я не витримую, сама набираю повідомлення Дімі. Адже він уже мав приїхати в готель! 

Чоловік не маленький, може сам за себе вирішувати, але мені від цього не легше. Хвилювання, таке звичне і рідне, клубочком згортається в грудях. Зрідка дряпає кігтями, не відпускає.

"Порядок, Тась. Буду спати. Бережіть себе. Люблю". 

Коротке смс із помилками, але накриває теплотою. Тривога відпускає, лопається мильною бульбашкою. Усе з ним добре, а завтра можна поговорити про його безглузді підозри.

Попри все, я не хочу брехні між нами. Майже сім років Діма був для мене найближчим, коханим. Він усе ще важливий для мене, нехай я і наполягла на нашому розриві.

Руслан, втомлений і змучений, знову засинає. Укладаю його в ліжечко, а сама твердо маю намір влаштувати собі релакс. Набираю ванну з піною, відкриваю пляшку вина.