Книги Українською Мовою » 💙 Підліткова проза » Підкорись мені, дівчинко, Ванда Кей 📚 - Українською

Читати книгу - "Підкорись мені, дівчинко, Ванда Кей"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Підкорись мені, дівчинко" автора Ванда Кей. Жанр книги: 💙 Підліткова проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85
Перейти на сторінку:

Раптово осіняє, як важливо спілкуватися з тими, хто для тебе важливий і дорогий. Мені треба терміново компенсувати негатив від зіткнення з огидним видовищем у кафе. Привести свої нерви до ладу і знайти стійкий стан психіки.

Утім, я і в кафе приїхав приблизно в такому ж стані. Тільки тепер стало ще гірше. Перед уявним поглядом так і стоїть обличчя Поліни, що вабить і морочить голову.

Передчуваю, як побачу її незабаром і всередині все перевертається від передчуття. Краще б я взагалі не розсиджувався в кафе, а відразу після тренування поїхав до неї. Найсмішніше, що мені якраз таки нестерпно хотілося після сутички з Ларисою побачитися з Поліною. Сильніше, ніж будь-коли.

Це неймовірно, що можна так сильно прив'язатися до людини. Залежність? Схоже. У всякому разі явно щось нездорове. Тому що, коли Поліна не поруч, мене скручує від туги за нею. І я не я.

І треба ж було не витримати й розкрити Ларисі всю правду, що для нас не секрет, що це саме вона повідомила в поліцію про той випадок на мосту. Тільки уявила це інакше, мовляв, людина намагається кинутися з мосту і її треба терміново рятувати. І ось я зірвався, порушив угоду з Артуром, залишити це в таємниці, нікому і ні за яких обставин не розповідати, що нам відомо. Злюся на себе за нестриманість.

А потім раптом охоплює тривога: а раптом Лариса не пробачить?  Вона ж така мстива. Адже я не просто їй нагрубив зопалу, я її принизив. Сам би я таке пробачив? Ні. Щоправда, я навряд чи б був здатний зробити щось подібне. Але вона ж гидке дівчисько, і в голові в неї твориться повний розгардіяш.

Проходжу двором перед будинком Поліни.

Дзвоню у двері нетерпляче, і ці секунди, поки вона йде до дверей, розтягуються до нескінченності. Кроків не чути. Раптом її дідусь підійде до дверей? Вона... слава богу, вона. Відчиняються двері і... серце підстрибує до горла, а мене ніби струмом пробиває разом по всіх нервових закінченнях.

Я дивлюся на неї і продовжую нерівно дихати, майже задихаюся. Від страху, що її могло не бути вдома, від ніжності - вона така тендітна, маленька, очі припухлі. Бачити її такою домашньою і рідною до болю зворушливо. Усе, що готувався сказати, вилітає геть із голови. Слова застрягають грудкою в горлі. А чи потрібні вони, ці слова? Адже все зрозуміло.

Поліна запрошує мене зайти до квартири, а я не наважуюся і беру її за руку, виводячи в парадну. І мене нарешті прориває. Стільки всього необхідно сказати. Вона мовчки слухає.

Поліна стоїть навпроти мене, зовсім близько. Бачу, як здіймаються груди під теплим светром, чую її дихання.

Її очі блищать у напівтемряві. А я просто захлинаюся цими раптовими почуттями. Не витримую. Зриваюся, ніби в прірву. Накидаюся на її губи жадібно, наче зголоднів, і ніяк зупинитися не можу. Вона не відштовхує, відповідає боязко і в мене остаточно вибиває землю з-під ніг.

Дорогою до її будинку я наївно сподівався, що мені буде достатньо побачити її, доторкнутися. А тепер боюся, що ще трохи і проковтну її просто цілком.

Раптом лунає звук грюкнутих дверей. Поліна здригається, ми розриваємо поцілунок, і я спираюся спиною на стіну, поруч із нею. Ми переплітаємо пальці своїх рук і стоїмо, затамувавши подих.

Спочатку з'являється кумедний мопс, потім із повідцем у руках його господар, що спускається з верхнього поверху. Він проходить повз нас, вітається, не піднімаючи очей. Ми знаходимо з Поліною очі одне одного і сміємося беззвучно.

Плескають внизу вхідні двері в під'їзд. Настає цілковита тиша. Тоді ми не стримуємося і регочемо на весь голос.

- Тобі холодно? - я помічаю, як вона тремтить, і притягую її до себе, обіймаю, намагаючись зігріти.

- Ні, - відповідає тихо Поліна, але продовжує тремтіти.

Відчиняються двері її квартири і Поліна блискавично відсторонюється від мене. З'являється обличчя дідуся Поліни, а потім і він виходить назовні.

Ми з Поліною завмираємо, немов спіймані зненацька за чимось непристойним.

- Не пізно для побачення, молодь? - дідусь Поліни розглядає мене з цікавістю. - Що ви в під'їзді маєтеся? Поліно, запрошуй молодого чоловіка до дому.

- Дідусь! - Поліна соромиться ще більше. Їй явно ніяково.

- Тобі спати вже час. Завтра до школи.

- Я зараз. П'ять хвилин ще...

1 ... 84 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Підкорись мені, дівчинко, Ванда Кей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Підкорись мені, дівчинко, Ванда Кей"