Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

Гарячі пальці гладять мій поперек, і це просто чарівне відчуття, коли біль поступово відступає. Яке там «Баунті»? Ось де райська насолода! Рухатися взагалі нікуди не хочеться, зрідка миготить у голові думка про те, що я не така вже й дюймовочка, і відсидіти чужі коліна це взагалі навіть і намагатися не варто, само собою станеться. Але думку одразу жену геть. Фрайд усе ж таки не безмозка дитина, коли йому стане незручно, скаже. Або не скаже, але тоді нехай і не скаржиться. Утім, судячи з посмішки, що блукає на його губах, його все влаштовує. 

Ну і добре.

— Уже краще? — запитує Фрайд, і його пальці торкаються голої шкіри під сорочкою. Обережно, тільки натяком, але мені вже подобається хвиля приємних мурашок, що ковзнула від цього дотику по моєму хребту. Заперечувати те, що я відчуваю до Фрайда цілком собі певні почуття, немає жодного бажання. 

— Так, але продовжуй, — я знову підставляю йому поперек — нехай гладить далі, це приємно, а сама встромляюся носом йому в шию. Невиразний чоловічий стогін — це відповідь на мої дії, і я насилу стримуюся, щоб не почати хихотіти. І для цього буде ще час...

А ось ця думка цілком собі несподівана, хоча, якщо гарненько замислитися, то я повинна була зрозуміти все раніше. Якщо я стану сейлою — якщо вже не стала, звісно — іссейла Фоса, то відпустка різко переходить у довгострокове перебування з подачею документів на візу подружжя. І в мене різко починає паморочитися в голові. Напевно, у мене ще й вираз обличчя сильно змінюється, бо Фрайд вимагає в когось, кого я не бачу, води, а сам обережно притримує мені голову, щоб я нікуди не впала з його колін. 

— Зараз, зараз, зачекай, — турботливо квапиться він, пропонуючи мені флягу, допомагаючи взяти її руками й прикласти до губ. Пити мені теж хочеться, хоча відтоді, як нас з Аратою знайшли, нам уже і води, і їжі — поживних батончиків — запропонували. Але зараз, поки Фрайд про мене дбає, є час прокрутити в голові з десяток разів усю ту ситуацію, в яку я потрапила. І ж знала! Точно ж знала, що буде, як буде. Але, мабуть, на підсвідомому рівні вирішила, мовляв, я подумаю про все завтра. 

Так от це завтра настало!

— Усе добре, чесно, — видавлюю я із себе, але піднімати погляд поки що остерігаюся, а раптом він побачить у ньому щось із тієї купи почуттів і сумнівів, що зараз вирує всередині мене. Утім, мені вже двадцять дев'ять рочків, можу швидко опанувати себе: кілька глибоких вдихів, уявний рахунок до десяти й обіцянка собі в усьому розібратися, тільки пізніше. Від правди-то бігти нерозумно.

— Уже скоро будемо в межах домену, і шлях стане коротшим, — обіцяє Фрайд і намагається розмістити мене на своїх колінах зручніше. А сидимо ми на задньому сидінні дуже дивної машини з відкритим верхом, що найбільше нагадує дивний джип, зовсім як у відео про савани. Зверху замість даху натягнута тканина, самі сидіння тверді, амортизаторів нормальних немає, їдемо начебто бруківкою, двигун не реве, а верещить, і мені все здається, що ще хвилинка — і він просто помре в муках, але ніхто начебто не реагує на такий звуковий супровід.

У машині нас четверо — двоє на передніх сидіннях і ми з Фрайдом. А так цих машин аж три штуки, і навіть якщо й були якісь дикі звірі в околицях, вони всі забралися геть від галасливого жаху подалі. Зрідка можна побачити у віконні прорізи без скла, як біжать химери, крім Ална, там і інших вистачає. Ну і судячи з постави, суворих виразів обличчя, різких рухів присутніх і однакової форми одягу, шукав нас якийсь особливий загін. Точніше, не шукав, а їхав прямо, не звертаючи, одразу за Алном, який біг до мене. 

— Пробач, я сказав, що тобі нема про що хвилюватися, а в підсумку...

— Ну, це передбачити було неможливо, — я все ж сповзаю з його колін. Річ у тім, що процес цей взаємний — і поки я відсиджую Фрайду ноги, він видавлює своїми колінами в моїй п'ятій точці ямочки. Загалом, романтично і красиво це тільки перші півгодини, і то я завищила цей час. Але у відповідь на мою фразу Фрайд мовчить, тільки на талії стискає руки, тож я цікавлюся вже з більшою підозрою: — Неможливо ж було, так чи ні?

— Підозри були, але ніхто не припустив, що полювання вестиметься на тебе. І що загроза такого плану становить саме Нок. Але в цілому ми чекали на розвиток подій. Наприклад, залишені були спеціально прогалини в безпеці і відповідно пастки в інших місцях. Твоєї появи я не передбачав, — зітхає Фрайд, — а потім повівся безтурботно і непрофесійно, втратив розум. Мав спочатку попередити охорону, а потім...

— У будь-якому разі це минуле, — торкаюся я його руки. — До того ж Арата знайшлася.

Звісно, як тільки змогла опанувати сееб, насамперед я розповіла Фрайду про те, хто стоїть за моїм викраденням. І не сказати, що кандидатура Нока його сильно здивувала, здається, вони з орденцями і місцевою організацією безпеки розглядали у якості підозрюваних усіх, навіть самих себе.

— А мене? — я так само нариваюся на позитивну відповідь. 

— А як інакше? Ти — найпідозріліша персона серед усіх, — усміхається Фрайд. — За лічені години встигла втертися в довіру до моїх родичів, а потім і зовсім стати моєю сейлою... І що мені з тобою робити?

— Ще скажи, що я спеціально! — я знехотя відстороняюся, але зараз і справді не час обговорювати, хто і чия сейла — вистачає того, що навколо багато сторонніх, а в мене ще й стрес, я такого можу наговорити, потім півроку розбиратися. Турбота турботою, але «одружили без моєї присутності і згоди» не здається мені привабливим варіантом. Фрайд миттєво зчитує зміну мого настрою і підлаштовується, перестає так сильно притискатися, та й узагалі дає більше вільного простору. І стає більш діловим.