Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Ставки зроблено, ставок більше немає, – проспівала темна ельфійка і запустила кульку.

Та закрутилася в осях нескінченностей. Стіл завмер, чекаючи, коли кулька зупиниться. Я теж із цікавістю стежила за нею. Нарешті вона знайшла лунку і, погойдуючись, завмерла в ній.

– Чорний ворон, – оголосила круп’є.

Упир забрав виграш собі. Я розсміялася:

– А ви казали, що новачкам щастить!

– Останні ставки великого кола, – замість відповіді упиря почули ми.

Я насторожилася. Це означає, що гра великого кола зараз закінчиться. Я поклала спітнілі від хвилювання долоні на крихітну сумочку з чарівним грибом. Намагаючись залишатися спокійною, я відкрила коробочку і зішкрябала крихітку гриба, мало не зламавши ніготь. Ого, а він виявляється не такий уже й крихкий! Хоча, крихким він може стати в променях сонця.

Я підняла вгору руку, гукаючи подавальника. Той одразу ж з’явився поруч, немов чекав мого сигналу:

– Що у вас є із закусок?

– Вайгенорський паштет із печінки блакитниці з грибами, гострі хрусткі крила кузлерських курчат із брусничним соусом, м’ясні кульки з м’яса темних ельфійських корів, – почав перераховувати він.

– Досить, – зупинила я його. – Вайгенорський паштет, будь ласка.

Подавальник зник.

– Вибачте, мені варто було здогадатися, що ви зголодніли, – чомусь зніяковів упир. – Дозвольте мені оплатити ваше замовлення.

– Дозволяю, – повернулася до нього я і знову втупилася в його очі. – Просто, коли я хвилююся, мені дуже хочеться їсти, – це було щирою правдою.

Темрява його очей вабила й обволікала, на мить мені здалося, що з його очей до мене тягнеться хитрезний візерунок. Я згадала чаклунство Ютари й здригнулася. Не вистачало ще потрапити під магію упиря. Хтозна, може на нього і не діє пригнічення магії.

Мабуть, мені здалося, але упирю не сподобалося те, що я відвела погляд, – його верхня губа підвелася. Але тут з’явився подавальник із золотою тацею і поставив переді мною невелику тарілку з трьома маленькими їстівними кошиками. У них було по чайній ложці паштету блакитниці, по половинці перепелиного яйця, по одній солоній лисичці, по ягоді порічки та по гілочці чебрецю. Виглядало це чарівно. Я принюхалася – жодних підозрілих запахів не виявила.

Заради пристойності запропонувала кошик Кронту, той похитав головою, відмовляючись від частування і, відпиваючи ковток крові. Я кивнула Кхибрі, та із задоволенням потягнулася за кошиком. Другий взяла я. А над третім удала, що поправляю листочок чебрецю, непомітно струшуючи крихітку Голосу Мороку. Я поклала маленький кошик до рота. Боги, як же це смачно! Мій голодний шлунок танцював від щастя.

– Велике коло закінчено. Оголошується велика гра! У вас є час, щоб подумати про одну вирішальну ставку, – оголосила круп’є.

Щойно вона закінчила, я простягнула дроу тарілочку з кошиком.

– Пригощайтеся, леді.

Вона здивовано подивилася на мене, потім на кошик. Ну, годі вагатися, не вдавай із себе ту, яка ночами не їсть. З твоєю фігурою можна іноді собі дозволяти з’їсти дракона! Темна ельфійка для пристойності трохи повагалась, але потім потягнулася по кошик і вдячно посміхнулася:

– Дуже несподівано, спасибі, – відправляючи закуску до рота, подякувала вона і пішла.

Усередині все обірвалося. Якщо зараз зміниться круп’є, то все, наше завдання провалено. Ми не те що не виберемося звідси, а залишимося в рабстві. І неважливо в кого: у найманців чи в цього упиря, який занадто пильно й підозріло на мене дивиться. Або ще гірше – нас принесуть у жертву кровожерливій богині або павучисі.

Мої роздуми перервали фанфари. Наша круп’є урочисто винесла до зали золоту клітку зі стрижем і поставила в центрі кіл, якраз на емблему. Щоб мене дракон обслинив! Замість хвоста у птаха виблискували два золоті мечі.

Вигук захоплення луною прокотився залою. Я полегшено видихнула і сто разів подумки подякувала фрімпслю.

– Мале коло, велика гра, – оголосила дроу. – Робіть ваші ставки, панове. На кону – Пристрасть Ліссейли.

– На що будете ставити, леді? – повернувся до мене Арбінем Кронту.

– Ми ставимо все на золотий меч, – відповіла за нас із Кхиброю я.

Арбінем було потягнувся зі своїми фішками до зображення меча, але Кхибра його випередила, ставлячи на ньому жменьку наших фішок.

– Вибачте, пане Кронту, але ми граємо на свої, – я, посміхаючись, глянула на упиря.

Вампір якщо і був розлючений нашою зухвалістю, то не подав і знаку, поставивши свої фішки поруч, на золотий спис. Гравці хутко ставили фішки, поспішаючи зробити ставки. Гомін посилювався.

– Ставки зроблено, ставок більше немає, – проспівала круп’є і запустила кульку.

У залі повисла гробова тиша. Було чутно лише дихання гравців і шум кульки, що крутилася по осях. Моє серце шалено калатало в грудях. Кулька крутнулася, зависла на секунду на перегородці і впала в комірку із золотим мечем. Зал миттєво вибухнув від криків. Хтось сипав прокльонами, хтось бився в істериці – мабуть, поставив усе, що в нього було, а хтось мовчки з-під лоба спостерігав за нами. Я очима пошукала Яарна з побратимами – їх ніде не було. Дивно… На них це не схоже.