Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

жінками. З іншого боку, чи може будь-який багаж чоловічого та жіночого досвіду підготувати нас до таких

ситуацій?

– Шкода, — сказала вона після довгої хвилини мовчання. – Тоді хоч відвези мене додому, добре?

– Ясно.

Вони їли в трохи напруженій атмосфері, смаки вже не були такими приємними, і Майя нагадувала

рис у мисці перед ним: холодний і несмачний.

Він заплатив за вечерю, вони вийшли з ресторану та попрямували до його машини. Під час

подорожі вся розмова зводилася до команд, які вона віддавала щодо пункту призначення, це нагадувало

найбільш беземоційну навігацію у світі. Якщо одного разу штучний інтелект увійде у вітальню, ось як, ймовірно, виглядатиме автоматичне ведення маршруту, коли його образять за вибір маршруту, відмінного

від запропонованого.

Майя навіть не поцілувала його на прощання. Вона вийшла і перш ніж зачинити двері, сказала:

– Мій брат дивиться багато футбольних матчів. Є приказка, що невикористані можливості люблять

мстити.

Дівчина грюкнула дверима, але на межі пристойності, а потім пішла в бік житлового комплексу, зграбно крутячи сідницями.

– Допиздівся, пане Косма, — сказав він собі.

  

Він сів за стіл і ввімкнув ноутбук. Одночасно набрав номер Кацпера.

– Молитви не діють, — сказав той на знак привітання.

– Я це знаю і без священицького рукоположення.

– Не працюють, тому що кожного дня з того щасливого дня, коли тебе виєбали з семінарії, я молюся

за тебе, а головне, щоб ти забув про мене. І ось результат.

– Але ж ти не молишся.

– Якщо заплатять, молюся.

– Це пиздіж, а не правда.

– Це теж правда.

– Кацпейро, слухай, я перевірив твою інформацію про Пйотра Дембіцького.

– І що, все правда?

– Наполовину.

– Ego repeto41: це теж правда.

– Ти тут не латинизуй. Чи можеш ти знову зв'язатися зі своїм інформатором?

– Можу, він теж, як і ти, винен мені морозиво.

– Я зроблю це за нас двох. Запитай, чи хтось говорив про Дембіцького в термінах брутальності. Він

когось побив, чи були якісь скарги?

41

Ego repeto (лат.) – я повторюю.

91

– Оце такий він півник?

– У мене є інформація, що він любив повигалятися на дівчатах. Дорослих.

– Любив прикласти? Жіночий боксер?

– Так, – сказав Косма. – Але з роду тих, брутальних.

– Ти мене зацікавив. Щось ще?

– Так, запитай, чи багато він подорожував.

– Jawohl, Herr Косма.

– Auf Wiedersehen.

Одну справу можна було викинути з голови.

Косма перевірив свою електронну пошту. Єдине нове повідомлення було від Майї та містило

фотографії, зроблені вранці на кладовищі. Вона вибрала кілька найкращих і додала одну з ним, на якій

виглядів більш-менш. Було й її фото, напевно, швидко зроблене, з цьомом, над яким дівчина так сміялася

вранці.

– Браво, Косма, — сказав він уголос.

Весь час лаючи самого себе під ніс, він підготував повідомлення з фотографіями невідомого

чоловіка і надіслав його Синиці, Казімєжу Барщику і, подумавши, також Кацперу Рицяку. Зміст був той

самий: "Людина, ключова для справи. Знаєте?".

Не минуло й хвилини, як задзвонив телефон. На дисплеї з'явилося ім'я журналіста.

– Скільки літ, скільки зим, — привітав його Косма.

– Ну, не знаю, висилаєш мені самих старих хлопів, до того ж, один з них мертвий. А хоч якоїсь

дамочки нема?

– Якщо якась з’явиться на арені подій, буде надіслана.

– Курва мать.

– Я сам не міг би сказати краще.

– Це не випадок. Все ж таки щодо Рубенса ніс у нас свербів.

– Сам знаєш, що мати ніс – це одне, а вміти ним користуватися – інше.

– Ну, будь ласка, – засміявся журналіст. — Поліцейський буде мене повчати, яка швидка еволюція

від безглуздих ідіотизмів до майстра слідчої справи.

– Хтось вичистив його фургон, задав собі багацько мороки, щоб щось приховати. Мені вдалося

домовитися, щоб поліція серйозно зайнялася цим, може, щось знайдуть по слідах.

– Хороша робота. Косма, нема сенсу скиглити про розлите молоко чи повішеного волоцюгу. Ми з

цього нічого не отримаємо. Мені більше цікаво про іншого хлопця, де ти його взяв?

– Він щоранку стоїть біля костелу. Саме він розповів мені про церкву Христа Мстивого.

– Ще один пришелепкуватий?

– Виглядає на те. Однак не можна заперечувати, що саме божевільні, на мою думку, щось знають.

– Вірно. Я надішлю фото кільком моїм людям і подивлюсь, що вийде. У тебе є ще щось?

– Повинен мати. Один мій знайомий з міліції поставив у пошук ці побиття повій, він шукає ще.

– Браво, Ясю.

– Я сприймаю це як комплімент.

– Правильно. Гаразд, я мушу йти.

Він поклав трубку, але майже в ту ж мить подзвонив Синиця.

– Що, мій жеребчику? – привітав його Косма.

Його друг глибоко зітхнув.

– Чому я тобі це сказав?

– Тому що ти мене любиш.

– Гаразд, слухай. Начальник технічного відділу хоче дати тобі медаль за патент із пластиковими

пакетами. Там йшов дощ, як у перший день всесвітньої повені. На жаль, все схоже на явне самогубство. Ні

слідів