Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

     - Можливо, - вийшов з трансу пан Тарас, - Ви все ж повідомите, що Ви від нас хочете.

      - Знайти вбивцю, - заявила відвідувачка.

      - Це – не можливо! – Заявив пан Тарас. – Це - не вбивця, а якійсь хамелеон! Сьогодні це - офіціантка, завтра - пухка лікарка, а вчора – трансвестит.

     - Я вчасно сплачую податки, - заявила пані Анастасія. Фані у цьому дуже сумнівалася. – І я вимагаю, щоб мені допомогли! Ну хоча б допоможіть залишити в живих лорда Макбеда! Це - шотландський барон, чи граф, який вчора освідчився моїй найгарнішій дівчині, якій вистачило розуму не зв’язуватися з тим ідіотом Сергієм!

      - То нехай винайме охоронців, - заявив підступний пан Тарас.

      - Вже. Я вже винайняла їх для нього. Він тепер сидить в своєму готельному номері, а їжу йому готує мій перевірений кухар. Але цей віслюк вперся і хоче піти в цей четвер на вечірку у амбасаді США. Там має бути якійсь благодійний захід.

    - То нехай там нічого не п’є і не їсть. Теж мені проблема! – Сказав керівник місцевої ланки Інтерполу.

    - Я боюся, я звісно на таких речах не знаюся, але раптом вбивця застосує шприц. Ну, наприклад, підійде та скаже, що він мільйонер пан Сміт, давайте зробимо спільне селфі для підтримки тигрових акул, чи що вони там збираються підтримувати. А тоді застосує шприц з отрутою.

      Павло смикнувся.

     - Чи не могли б Ви, - звернувся він до власниці шлюбної агенції, - використовувати якесь інше прізвище, для прикладу?

    - А що не так? – Здивувалася пані Швець.

    - Моє прізвище «Сміт», - повідомив ображений пан.

    - То Ви один з них? – Здивувалася пані Анастасія. – А Ви – мільйонер?

    - Звісно, що – ні! – Жахнувся такого гидкого припущення Павло. – І сподіваюся, ніколи ним не стану.

      Фані подумала, що, як для випускника Гарварду, її чоловік занадто не амбіційний.

      - В такому разі, - заявила руда пані, - може, Ви підете та захистите мого клієнта на тій вечірці? Якщо він до п’ятниці залишиться живим, я заплачу Вам готівкою десять тисяч.

     - Шановна пані,  я заплачу вам стільки ж, аби не ходити туди, - заявив Павло. Його дружина смикнулася.

   - Тоді. Двадцять тисяч, - сказала пані Швець.

   - Доларів?- Перепитала Фані,

    - Ні, Євро. І ще стільки ж, якщо упіймаєте вбивцю.

    - Двадцять за життя і п’ятдесят за вбивцю, - заявила меркантильна пані Сміт, - і я піду. Плюс витрати на одяг та решту.

     - Кохана, - загрозливо сказав її чоловік. – Це - може бути небезпечно. Цей маніяк може вирішити отруїти всіх на тій дурній вечірці.

    - Не думаю, - заявила легковажна дружина. – Він, чи вона вбиває за гроші. І навряд та особа має список всіх гостей, щоб запропонувати свої послуги їхнім родичам. То, Ви згодні, на мої умови? – запитала вона руду співрозмовницю. Пані Анастасія ствердно кивнула.

    - Що то було? – Запитала Фані, коли вони сідали в орендований джип. – Тобі не потрібні гроші? Ти не хочеш врятувати життя людині?

    - Я не бачу у цьому сенсу. Піти туди, з імовірністю, що тебе можуть вбити, а гроші не заплатять, бо дуже малоймовірно, що ми вирахуємо нашого вбивчого хамелеона. У тебе є хоч якійсь план? Як ти збираєшся розпізнати вбивцю серед незнайомих людей?

    - Я сподіваюся на удачу, - відповіла сердита дружина. – Останнім часом мені щастить.

     - Удача ніколи не затримується надовго, - заперечив її чоловік. – І тепер з твоєї ласки мені доведеться плентатися на ту дурну вечірку. Бо я заприсягнувся турбуватися про тебе.

    - Можеш туди не йти, - заявила Фані. – Я сама впораюся. Може, зустріну там мільярдера, - додала вона замріяно. Пані Сміт ще не знала, що деякі бажання втілюються у життя блискавично.

    - Я так розумію, ти тримаєш мене у тонусі, як тобі пропонували ті кляті журнали, чи блогери, - він обережно розвернувся та повів джип до свого будинку. – Нічого цікавого на таких вечірках немає. Самі лише сноби, що говорять про захист довкілля та тварин, а потім, усім гуртом зустрічаються на полюванні.

    - А ти їх постійний відвідувач? – Запитала допитлива дружина. – Стривай, - раптом до неї дійшло. – Ти, мабуть, коли вчився в Університеті, підпрацьовував офіціантом? Мабуть, ти закохався в якусь стомлену від своїх грошей даму, але вона тебе відшила.

    - Не кажи дурниць, - стомлено мовив Павло та плавно повернув на перехресті. – Якби у мене було нещасливе кохання, я би відправився у Стратфорд-на-Ейвоні та писав би там мерзенні п’єси в стилі жахів, від яких би здригнувся сам Стівен Кінг.

    - Ти такий талановитий? – Запитала Фані, якій здалося, що її чоловік дражниться.

   - Якби я був талановитий, то вже б розбагатів на своїх літературних творах. Наразі, у мене їх доволі кругленьке число – цілий нуль.

    - Стривай, а чому ти від мене приховував, що ти випускник Гарварду?