Читати книгу - "Ніщо з цього не правда, Ліса Джуелл"

Кінчиками пальців вона знаходить золотого джмеля, що висить у неї на шиї, і ковзає ним туди-сюди по ланцюжку, відчуваючи, як калатає її серце, як крутяться думки, намагаючись знайти сенс у тому, що там живе, у всіх моментах її життя, у помилках, яких вона припустилася, у брехні, яку вона збрехала, у власному переосмисленні життя, яке почалося з того, що вона була ще ненародженою дитиною, про яку забули, яку ніхто не хотів бачити в утробі її матері, принесена у світ, щоб відчути кожну йоту помилки своєї матері, життя, якому завжди судилося закінчитися саме так, у переховуванні, на самоті, жінка в масці, і вона згадує речі, які вона зробила, будучи дитиною, дорослою, все те, що вона не розповіла Алікс, і вона думає про те, що вона сказала, що зробила, хоча насправді цього не робила. І все це схоже на заплутаний, огидний вузол правди і неправди, який вона ніколи не зможе розплутати, який ніхто ніколи не зможе розплутати, але одне проглядає крізь нього. Це схоже на правду, і вона сподівається, що це правда, тому що вона визначає її у багатьох відношеннях: ніч, коли вона прийшла додому і побачила Роксі, яка стояла на колінах над білим тілом Брук Ріплі зі сльозами, що котилися по її щоках, і голосила: "Я не хотіла цього робити, мамо, я не хотіла цього робити... А Ерін стояла в дверях, дивилася і гойдалася, притуливши руку до рота, а Роксі казала: "Що ж нам робити? Що нам робити? І дзвінок Волтеру в Ньюкасл, який так повільно і так наполегливо розповідав їм про те, що мало статися далі: про пластикову плівку в комірчині, про вікно у ванній кімнаті, що виходило на гаражні двори, про ключ у шухляді з цифрою 6 на пластиковій бирці.

Вона думає про наступні дні, про ключ, що розжарюється в її долоні, про те, як вона дивиться на нього, перевертає його знову і знову, чекає, коли подзвонять у двері, чекає, що щось станеться, хоче піти в поліцію, хоче, щоб усе це зникло, закінчилося, а через кілька днів - зникнення Роксі, її сповнені ненависті слова, коли вона йшла: "Якщо ти комусь розкажеш, я просто скажу, що це була ти.

Вона згадує, як посварилася з Волтером того вечора за вечерею в будинку Алікс, як витягла з шухляди ключ і сказала Волтеру, що збирається розповісти Алікс усе, прямо зараз, що збирається розповісти світові про їхню маленьку брудну таємницю, замкнену в багажнику старого батькового "Морріса Мінора" в гаражі позаду їхнього будинку. Вона пам'ятає, як він хапався за груди, як він був вражений, пам'ятає, як дивилася на нього, коли він впав на підлогу, як дивилася і просто спостерігала, як колір покинув його обличчя, як він притиснув кулак до грудей. Вона намагається згадати, що сталося після цього, але навіть коли спогади формуються, вона не впевнена, чи вони правдиві, чи це сон, галюцинації, але Ерін була там, вона впевнена, що била її, била, била, била її. А потім спогади зникають, перетворюючись на ніщо.

Вона дивиться у вікно автобуса, і на якусь мить Джозі впевнена, так впевнена, що - так! - це те, що сталося насправді, і що вона була, можливо, не дуже хорошою матір'ю, але справжньою матір'ю, що вона зробила те, що зробила б будь-яка мати: захистила свою дівчинку, вберегла її, врятувала свою дитину від самої себе і наслідків свого гніву, як вона завжди це робила і буде робити, зараз, завтра, завжди, чого б це не коштувало. І вона не зробила нічого поганого, насправді, ніколи. Все, що вона зробила, по-своєму, - це піклувалася про людей, яких вона любить, намагалася допомагати людям, намагалася бути хорошою людиною.

Вона настільки впевнена, що це правда.

Так неймовірно впевнена.

Дякую за прочитання нашого перекладу!!

ТГК - Knigarnya