Читати книгу - "Вода, павутина"

— Прошу, чарівниче, яким вітром?

Чарівник увійшов і все докладно пояснив занепокоєним батькам: що вони жили у злагоді до цього часу, що він дізнався, наче дракончик, хоча й на перший погляд дуже гарненький, але трохи повільніше розвивається, що зрозуміло, чому батьки цим стурбовані, що від їхніх сліз і зітхань при королівському дворі все пішло шкереберть і що він, могутній чарівник, зволить допомогти їхньому одинакові.

Ох, як батьки втішилися! Вони також пообіцяли чарівникові воза, повного золотників, і до того ж безкоштовний політ на драконовій спині, а їй-бо, і підкидання іскринки у камін, якщо чарівникові не захочеться чорнити рук. От, дитинча не спить, хай лише зволить запитати про його бажання. Обоє були переконані, що маленький дракончик забажає стати таким, як всі його ровесники: великим, могутнім і страшним драконом. Із нетерпінням чекали, коли чарівник підійде до дитячого ліжечка.

Хоч чарівник і надивився всілякого за своє чарівниче життя, але коли побачив мацюпенького дракончика, був приголомшений. Боже мій! Животик нікчемний, ніжок не видко, хвостик підігнутий до живота, мордочка… гм… більше нагадує коникову, ніж драконячу, а замість драконячих крил на спині щось наче, наче… наче крильце, риб'ячий плавець, чи що. Ох!

Але нічого не сказав, лише торкнувся дракончика своєю чарівною паличкою і проказав:

— О маленький дракончику, яке твоє найбільше бажання? Ким би ти хотів стати?

Маленький дракон пожвавішав, підскочив, поглянув своїми великими оченятками на могутнього чарівника і дуже-дуже голосно, навіть заголосно для своїх розмірів, вигукнув:

— О, найбільше я б хотів стати коником, який би вмів плавати як риба!

Як тільки це промовив, на кінчику чарівничої чарівної палички зблиснула блискавка, освітивши всю печеру. Піднявся густий дим, чарівник і батьки почали пчихати і кашляти сильно-сильно. Мусили зачекати, доки той дим розвіється, щоб добре роздивитися чарівникову роботу.

Але… Ой! Ой-ой! Охо-хо!

На превеликий подив чарівника і дракончикових батьків, печера була пустою. Маленького дракончика ніде не було. Зник маленький дракончик! Куди зник? Невже назавжди?

Заплакала матуся-дракуся, зітхнув татусь-друкусь. Від тих сліз піднялися великі води, від тих зітхань зірвались сильні вітри і віднесли палаци і двори зі всіма королями, королевами, королевичами і красунями-королівнами. Зник і сам чарівник разом зі своєю застудою і горнятком гарячого чаю.

Гірко пошкодували батьки, що забажали, аби їхнє дитя стало більшим і сильнішим, ніж було, та невтішні й заплакані відлетіли далеко-далеко з надією невдовзі знайти свого маленького дракончика.

Інколи перед великими негодами деякі перелякані діти бачать їхні хвости зі страшними колючками і їхні страшні драконячі крила, які змахують над містом.

А насправді?

Насправді давно вже на світі нема ні драконів, ні застуджених чарівників. Подекуди поодинокий король і поодинока королева здивовано запитують себе, що вони ще роблять на цьому світі в обшарпаних палацах, якими блукають розголені і невиховані туристи. У спустілих печерах замість драконів і веселих дракончиків гасають електричні вагончики.

А що ж трапилося з маленьким дракончиком? Ніхто на цьому світі не знає щирої правди. Тільки достеменно відомо, що у глибокому синьому морі плаває дивна рибка, яка вельми нагадує маленького дракончика. Мордочка маленька, а драконячу нагадує настільки, наскільки й конячу, хвіст, як і в маленького дракончика, підігнутий до живота, а на спині одне маленьке крильце, тобто маленький плавник, яким дивна рибка послуговується, весело плаваючи. Як і справжня риба. На неї, як дехто каже, перетворився маленький дракончик. Цю рибку називають маленьким морським коником.

Дехто каже, що маленький морський коник — чудовий плавець і до того ж найтурботливіший у цілому морському світі батько. Як і матуся-дракуся, як і татусь-дракусь.

Борис згорнув книгу і поклав на місце, на якому її знайшов.

— Дракончику маленький, татів маленький дракончику, на сьогодні досить. Відпочивай, татусь-дракусь завтра прийде трохи пізніше. Зараз свята, треба віднести квіти на Мирогой. Але прийду відразу після цього, добре? А як би було, якби ти тата завтра здивував і зустрів його з розплющеними очима?

Вийшов і тихенько зачинив двері.

Так, було б непогано. Але не знаю, не впевнений, що завтра встану. Непоганим було те, що татусь-дракусь прочитав. Мама мені цього ніколи не читала, це читав мені тільки тато, але