Читати книгу - "Таємний посол. Том 1"

— Ну, потерпи трохи, джаним, — я допоможу тобі. Зараз скупаємо тебе в гарячій воді, настояній на хвої і дубовій корі. Потім змащу маззю… і всемилостивий Аллах поставить тебе на ноги, — пообіцяв Якуб.

Він зрадів Арсенові, як рідному синові, і докладав усіх зусиль, щоб полегшити страждання козака. Йому допомагав Драган.

На другий день, увечері, коли Арсен, завдяки лікуванню Якуба та дбайливому піклуванню Златки, відчув себе значно краще, біля його ліжка зібралися воєвода Младен, Драган і Якуб.

В колибі було тепло і затишно. Жовті стіни пахли свіжою смолою. В лежанці весело палахкотіло сухе смерекове гілля.

Воєвода Младен, ще більш посивілий і змарнілий, сів біля Арсена, поклав поранену ногу на ослін. Насупроти, біля столу, сіли Якуб і Драган. Арсен уже знав, що молодий гайдук останнім часом став байрактаром, правою рукою воєводи і користується загальною пошаною серед балканджіїв.

— Другарі, — промовив воєвода, — ми всі раді, що зібралися разом. Коли б не тяжка недуга Анки, нас би було тут п’ятеро. Та їй не можна хвилюватись, тому сьогодні обійдемось без неї і навіть не будемо відкривати їй, про що тут ішла мова.

— Трапилося щось надзвичайне? — спитав стривожений Арсен.

— Ні, нічого особливого. Просто кажучи, в наших краях знову з’явилися Сафар–бей з Гамідом, — тихо відповів воєвода, і Арсен помітив, як боляче затіпалась у нього ліва щока. Та Младен пересилив себе і говорив далі твердим голосом: — Цими днями Драган, за моїм наказом, зробив розвідувальний наїзд до Сливена. Ми дізналися, що військо великого візира Ібрагіма–паші після невдалого походу на Україну, де воно зазнало поразки під Чигирином, повернулося назад і стало постоєм на зиму по Волощині та Болгарії. Повернулися до Сливена також Гамід та Сафар–бей зі своїми загонами.

— Невже вони помирилися, Драгане? — швидко спитав Якуб.

— Наші люди розповідають, що відносини у них і досі холодні. Загони їхні розквартировані в різних частинах міста. А самі вони майже не зустрічаються. Хіба що в службових справах в околійного каймакама.

— Стривайте, стривайте, я щось вас не розумію, — спинив друзів Арсен. — Про яку сварку між Сафар–беєм і Гамідом іде мова?

— Справді, ти цього не знаєш, Арсене, — сказав Младен. — Пам’ятаєш нашу розмову з Сафар–беєм у Чернаводі? Після того бюлюк–баша мав сутичку з Гамідом і порвав з ним дружбу… Він навіть пішов геть від Захаріаді, відомого лікаря, в якого лікувався також Гамід. Дізнавшись про це, Якуб тоді повернувся до міста і два тижні лікував Сафар–бея…

— Ненка, — вставив Якуб. — Не Сафар–бея поставив я на ноги, а твого сина, Младене, який без мене міг би позбутися руки або й життя… Рана в нього була не глибока, але небезпечна. Він утратив багато крові. Я чимало повозився з ним. І, здається, він вдячний мені… Правда, всі мої вмовляння, щоб він кинув службу в яничарському корпусі і признав Млалена й Анку батьками, не принесли успіху. Як тільки Ненко видужав, він зразу ж виступив зі своїм бюлюком у похід на Україну…

— Тисячі, якщо не десятки тисяч воїнів наклали там головами, а от Гамід і Сафар–бей повернулися цілі й неушкоджені, — з гіркотою в голосі сказав Младен.

— Младене!.. Не говори так про Ненка!

— У мене немає сина, Якубе.

— Але Анка думає інакше!

— Вона мати. До того ж хвора… Та не про це зараз мова, другарі. Я хочу говорити сьогодні тільки про Гаміда. Ми всі троє — Якуб, я, Арсен — маємо багато підстав ненавидіти цю людину лютою ненавистю і бажати її смерті! Та, всупереч нашому бажанню, цей недолюдок і досі ходить по землі і сіє зло. Настав час розквитатися з ним за всі його провини! Ми не повинні втратити такої щасливої нагоди: Гамід, всупереч своєму бажанню, змушений цілу зиму перебувати в Сливені. Тож скористаймося з цього, другарі!

— Я давно про це говорю, Младене, — сказав Якуб.

— Так. Але ж Гамід тільки зараз з’явився в наших краях.

— Я не хотів би вбивати його з–за рогу. Це була б для нього занадто легка смерть! Ми повинні викрасти його і судити своїм судом! — гарячкував Якуб.

— Я цілком поділяю твою думку, Якубе. А що думають наші молоді другарі?

— Я Гаміда не знаю, — сказав Драган. — Однак я з вами.

— А я пристаю до вашої спілки, — промовив Арсен. — У мене є що сказати тому клятому виродкові! Дайте тільки стати на ноги!

— Через два тижні ти будеш здоровий. Рани затягнуться, а сил тобі не позичати! Та й прибуватимуть вони з кожним днем, — заспокоїв козака Якуб.

— Отже, стоїмо на тому: всі наші помисли і зусилля направимо на знищення мерзенного пса Гаміда, — сказав Младен. — Драгане, повідом наших людей у Сливені, щоб слідкували за кожним його кроком!

— Він дуже обережний, собака, — сказав Драган. — З дому майже не виходить. А якщо й виходить, то з охороною.

— Ну, що ж, візьмемо разом з охороною. Підемо всім загоном! Якщо не пощастить спіймати, поквитаємося на місці! Ніяких інших дій проти ворога не розпочинатимемо, аж поки не піймаємо того негідника! — Младен простягнув руку, і зразу ж три руки простягнулися йому назустріч і сплелися в міцному стисканні. — Клянемося, що доки буде жити на світі наш ворог, ми не відступимо від цього договору! Якщо смерть спіткає кого–небудь із нас, інші помстяться Гамідові і за нього!

— Клянемось!

3

Минув місяць. Арсен видужав, набрався на гайдуцьких харчах і гірському привіллі сил. На щоках заграли рум’янці, а в очах з’явився життєрадісний блиск.

Не впізнати було і його друзів. Роман ходив білосніжним гоголем. До його пшеничного чуба і ясно–синіх очей дуже личило гайдуцьке вбрання: білий кожушок з чорно–червоною вишивкою та вузькі білі штани, заправлені в м’які юхтові чоботи. Арсен жартував: «Ти, Романе, як дівчина! Хоч заміж віддавай!» Літній Грива споважнів, став дужим і опасистим. А пан Мартин, відчувши, як знову в жилах заграла кров, непомітно для інших прибрав свого звичайного гоноровитого вигляду. Голову ніс високо, а ретельно підстрижені вуса, раніше закошлачені й опущені донизу, хвацько закручував догори.

Та радощів у гайдуцькому стані не було: тяжко хворіла Анка. Останнім часом їй стало зовсім зле.

Зразу після чернаводського розгрому і зустрічі з сином вона довго тужила, слабувала. Густа сива паморозь укрила її пишне волосся, під