Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

"Ласкаво просимо", - великими буквами написано зверху над входом і прикрашено хвоєю і стрічками паперовими. У двір входить молодий із двома дружками по під дві руки. Позаду них - великий натовп: і староста з колачем - правда, спереду них, - і маленькі діти, і дорослі, і старі. Усім цікаво усе. Зупиняються біля дверей, де стоїть староста молодої. Далі точиться між ними довга розмова і уже один староста погрожує другому, що якщо він не віддасть молоду, то вони підуть геть. Батьки злякавшись, що залишаться без зятя, швидко дали в тик старості і той негайно привів молоду. Потім усі цмокалися, кидалися рисом і проводжали молодих, але не до хати, а до церкви.

Великим натовпом рушили вони усі до храму божого. Пройшли пів села. Перед кожною хатою зупинялися, музиканти стихали, а молоді вклонялися людям - старим, і молодим, і навіть ненародженим.

- Гарна молода, - каже Віра.

- А яке плаття! - продовжує Свєта. - Я б теж таке хотіла на своє весілля.

- Скоро це чи буде?! - додає Михайло, хлопець, що надокучав Світлані. - Купити вам морозива?

- Купляй.

- Мені шоколадне.

- Мені теж.

Він зайшов до магазину.

- Ну, ви, дівки, даєте! Бідного хлопця, аж на морозиво розкрутили, - каже Марійка.

- Це завдяки Світлані, - уточнює Віра.

- Ось, вам 3 шоколадних, а мені пломбір, - подає Михайло.

- Треба доганяти людей, а то ще в церкву не пустять.

- Можеш не боятися. Вони ще біля церкви чекатимуть, будуть чіпати кожному квіточку.

Уже видніється церква; дерева ховають її стіни. Біля воріт зібралося повно народу і ступити нема де. Ось, натовп потроху зменшується; усі заходять всередину церкви. Там кожен приймає зручну позицію тіла і нашорошує вуха.

Церемонія вінчання тривала біля години. А тоді усі рушили назад, тією ж дорогою, що і прийшли сюди.

Столи тріщали різними наїдками, напитками - спиртними, мінеральними, - різними солодкими...

Гості все йдуть і йдуть, - і куди вони всі вміщаються тільки? Галас, шум, стукіт виделок, перестукування стаканів... чого там тільки немає!

Здається, лише молоді не помічають того гамору. Для них часу в цю мить не існує, ніби він зупинився і жодна проблема не щипає їх за серця, котра можливо ще до сих пір надокучала, крутилася у голові і просила, благала негайно її вирішити. Їхні душі переповнені щастям і, тому усе, що твориться, відбувається навколо них, не привертає їхньої уваги. Хоча вони і вдають, що усе бачать, чують, розмовляючи з гостями, приймаючи щирі вітання, але їх думки знаходяться далеко звідси, вони зайняті чимось важливішим ніж усе це базікання.

- Що ви наробили? - скрикнула Ліда, одна із дружок і старша сестра Івана, на хлопців, котрі поналивали солодкої води у клейонку-скатертину, якій скрутили краї, і по яких ця вода текла струмочком, і ненароком трохи вилилось на Лідине, біле, плаття. - Придурки! Тепер пляма буде!

- Ви що, справді, дурні? - підтримує її Віра.

- Не маєте чим зайнятися? - додає Світлана.

- Ліда, іди промий плаття, а то пляма залишиться, - радить її друга дружка.

- Пляма і так залишиться.

- Ходімо, я з тобою піду, - піднімаючись. - Пропустіть нас.

- Уже музика грає, - каже Оксана.

- Пішли на майданчик, просить Михайло Свєту.

- Пішли.

- Я йду з вами, - напрошується Оксана.

- Ні, ти з нами не йди.

- Чого?

- Вони хочуть самі побути, - вмішується Віра.

- Марійка, йдем зі мною - я туфлі на низькому одіну, - каже Оксана.

- Йдем.

Поза приміщенням дівчат вкриває вечірня темнота із блискучими зірочками на небі. Зрідка заведе свою пісню хрущ, а за ним і решта, наче хтось грає симфонію Бетховена.

Зелена травка вкрита прозорою росою і від неї несе приємною прохолодою вечора. Вечір тихо і непомітно переходить у ніч. Все село спочиває після важкого, суботнього дня. Тільки Зелена вулиця гудить на всі голоси і крізь непролазну темноту доноситься музика ночі. Через те, що вже місяць серпень прийшов - ночі тепер не такі теплі, як були у липні, поволі короткі ночі стають все довшими і довшими.

- В тебе хтось є? - питає Марійка.

- Тільки Настя, але вона спить з дитиною. Заходь. Не роззувайся, - ввійшовши до темної кімнати.

За мить приміщення освітилося і з ліжка швидко піднялася сонна, молода жінка, котра вимкнула світло.

- Ти якась дурна! Хочеш дитину розбудити? - кричить вона, забавляючи пробуджене дитя.

- Мені треба капці знайти, - відказує Оксана, риючись у шафі.

- Шукай напотемки! Знайшла, коли прийти!

- Сама шукай напотемки!

- Геть звідси! А то отримаєш від мене! - погрожує розлючена дівчина.