Читати книгу - "Гробниця"

І закляк на місці. На нього дивилось обличчя Справедливості.

На мить йому здалося, що в нього галюцинації, але потім він здогадався, що то лише ще одна колода карт. Джуліан розклав їх віялом і двічі переглянув.

Друковані, ламіновані — то не були оригінальні карти Буска. Соромно з його боку й непробачно, що він їх переплутав, хоча б і на секунду.

Він постояв, затиснувши колоду в руці, а потім став лихоманково перебирати карти — а раптом там є щось інше, відмінне від оригіналу?

Утім, нічого відмінного в цій колоді не виявилось. Вона була точнісінько такою, як і та, що зберігалась у його кабінеті в сейфі. Такі самі написи, такі самі зображення.

Відкинувши мимовільний страх і спантеличення, Джуліан ледь не силоміць змусив себе задуматись. Ця знахідка кардинально все змінювала, особливо у світлі недавньої інформації, здобутої з розкопок вестготського поховання у Квіяні. Серед речей, знайдених у гробниці, була сланцева дошка, що підтверджувала наявність інших поховань в околицях Домен де ля Кад.

Сьогодні вранці йому ще не вдалося зв’язатися зі своїм інформатором.

Проте відразу ж виникало запитання: звідки в Мередіт Мартін узялася ця колода карт Буска? І до того ж захована на самісінькому дні дорожньої сумки? Це не може бути якоюсь випадковістю. А що, як вона знає про оригінальну колоду та її зв’язок з Домен де ля Кад?

Що ще тут може бути? Можливо, Сеймур сказав Холові більше, ніж він, Джуліан, уважав? А якщо Хол не просто випадково зустрівся тут із нею, а привіз її навмисне, то, можливо, зовсім не для того, щоб розслідувати автокатастрофу, а щоб знайти оригінальну колоду Буска?

Джуліанові терміново закортіло випити. Думка, що Хол коли-небудь зможе дістатися до колоди Буска, вразила його, наче блискавка, і його обличчя вмить укрилося рясними краплинами поту.

Загорнувши копію колоди в чорний шовк, він поклав її в сумку, а сумку повернув на дно гардероба. Потім востаннє озирнувся, роздивляючись кімнату. Усе виглядало так, як і спочатку. Якщо якась річ лежатиме не на своєму місці, то це завжди можна буле списати на недбалість кастелянш. Швидко вислизнувши з номера, Джуліан пішов по коридору до службових сходів.

Уся операція від початку до завершення забрала не більше як двадцять п’ять хвилин.

РОЗДІЛ 48

Рен-ле-Шато

Хол першим розтулив обійми. Його блакитні очі світилися радісним передчуттям і мимовільним подивом. Щоки його трохи почервоніли.

Мередіт теж зробила крок назад. Сила емоцій, яка на мить так безоглядно притягнула їх одне до одного, змусила їх почуватися трохи ніяково.

— Ага, так про що ми там говорили? — спитався Хол, засовуючи руки в кишені.

— Про щось, — осміхнулася Мередіт.

Повернувшись до дерев’яних воріт, Хол штовхнув їх. Потім насумрився та знову штовхнув. Мередіт почула, як забряжчав засув.

— Зачинено, — сказав Хол. — Неймовірно, але музей зачинений. Вибач. Треба було заздалегідь зателефонувати.

Вони перезирнулись і розсміялися.

— Водолікарню в Рен-ле-Бені теж закрили, — промовила Мередіт. — Аж до тридцятого квітня.

Пасмо неслухняного кучерявого волосся знову впало на обличчя Холу. Мередіт відчула нестримне бажання поправити його,! але швидко оволоділа своїми емоціями й стояла, узявшись під боки.

— Хоч церква працює, і то добре, — сказав Хол.

Мередіт підійшла до нього, усім тілом відчуваючи його фізичну присутність. Здавалося, він займав усю стежину.

Хол показав на трикутний портик над дверима церкви.

— Отой напис — TERRIBILIS EST LOCUS ISTE — став іще однією причиною, через яку змовницькі теорії стосовно Рен-ле-Шато набули такого поширення, — сказав він і прокашлявся. — Ця фраза фактично перекладається як «Це місце вселяє побожний трепет». Тут terribilis треба перекладати в старозавітному сенсі, а не як «terrible», тобто «страшний», проте, як можна легко здогадатися, прихильники цих теорій перекладають це слово саме як «страшний». Тобто вони вважають, що це місце вселяє страх, а не побожний трепет.

Мередіт подивилась угору й побачила на вершечку ще один, ледь помітний напис. IN HOC SIGNO VINCES. Знову цей вислів Костянтина, християнського імператора Візантії. Вона вже бачила його на меморіальному знакові Анрі Буде в Рен-ле-Бені. Мередіт уявила, як Лaypa розкладає по столу карти. Імператор був однією з фігур великого аркана й посідав місце неподалік Чарівника та Жриці, на самому початку колоди. А ще їй пригадався пароль, який вона надрукувала, щоб мати доступ до Інтернету й передивитися свою електронну пошту…

— А хто вигадав пароль для готельної мережі? — спитала вона.

Хол відповів, дещо здивований цим недоречним запитанням.

— Мій дядько, — сказав він без вагання. — Тато не надто добре розбирався в комп’ютерах. — Він узяв її за руку. — Ходімо?

Перше, що вразило Мередіт, коли вони зайшли до церкви — це її дуже маленькі розміри, наче церкву збудували в масштабі три чверті. Здавалось, у ній було порушено всі перспективи та пропорції.

На стіні праворуч висіли написані від руки оголошення, деякі французькою, інші — ламаною англійською. З динаміків, що висіли в кутках, линув тихий і простий григоріанський спів під звуки органної музики.

— Вони все підчистили та піддали цензурі, — стиха мовив Хол. — І щоб заперечити всі чутки про загадковий скарб і таємні товариства, тепер намагаються всьому надати католицького змісту. Наприклад, ось це. — Він постукав пальцем по одному з написів. — Ось поглянь. «У цій церкві найголовніший скарб — це ви».

Утім, Мередіт уже придивлялася до чаші зі святою водою, що стояла відразу ж біля дверей з лівого боку. Кропильниця покоїлась на плечах статуетки диявола три фути заввишки. Злобливе червоне обличчя, скрючене тіло, пронизливий погляд блакитних очей. Вона вже бачила цього демона раніше. На столі у ворожки Лаури.

Диявол. Карта номер XV у колоді Таро Буска.

— Це Асмодей, — пояснив Хол. — Традиційний хранитель скарбів і таємниць, будівничий храму Соломона.

Мередіт торкнулася вишкіреного демона — холодного й крейдяного на дотик. Поглянувши на його скрючені руки з пазурами, вона мимоволі зиркнула крізь розчинені двері туди, де непорушно стояла на колоні статуя Богоматері Лурдської.

Злегка кивнувши головою, Мередіт зиркнула вгору, на фриз. На ньому було зображення чотирьох янголів, кожен з яких немов би являв собою частину хреста. І знову знаменита фраза Костянтина, цього разу — французькою. Фарби були вицвілі та де-не-де облущені, наче янголи вели битву, у якій вони були приречені на поразку.

На цоколі два василіски утворювали червону вставку, у котрій виднілися літери ВS.

— Ці ініціали можуть означати «Беренже Соньєр», — пояснив Хол. — Або