Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

Коли темрява впала на сельвійські болота, Пела вибралась з-під купиння й попрямувала на схід. Її скафандр зберіг свої функції, в неї був тритижневий запас фільтрів і їжі, а воду можна було видобувати з болота за допомогою спеціального приладу. Час від часу дівчина ховалась у заростях, чуючи високе вищання торсійних двигунів. Ґиргів під час мандрів вона бачила двічі, обидва рази ксеноморфи пропливли повз неї, вправно вигребаючи задніми кінцівками. Під ранок трав’яних острівців на її шляху поменшало, вода стала помітно прозорішою, а на східному обрії засвітилась смуга кольору лайму. Це над Озером Кларта сходив Ахернар.

Чим далі, тим більше Пела впевнювалась, що їй не суджено загинути в цих заражених ґиргами мочарах. Ще ніколи вона не відчувала себе такою значущою особою. Адже виявилось, що вона не якась там безродна «тонконога» переселенка, а онука героїчно загиблого генерала Ноланської Федерації, донька партизанів, сестра бойового товариша Шерми Шайнар і посвячена ворогиня Імперії.

«Таку реальну пацанку оті дастури не кинуть умирати на тричі грьобаній Сельві», — вирішила Пела.

Але дастури дастурами, а берегтися мисливців здалось їй не зайвим. Вона вирішила перечекати світлу частину сельвійської доби під захистом кущів, які щільно вкривали невеликий острів на кордоні боліт і чистого озерного простору. В заростях дівчина побачила здохлого ґирга, якого обліпила та гризла місцева комашня, і вкриті пліснявою залишки транспортних «павуків», котрі, радше за все, возили болотами одну з наукових експедицій.

24

Квантова цитадель,

передмістя Астера, Аврелія (6КА81:4),

зоряна система Мійтри (HD168443).

11 юна 417 року Ери Відновлення.

Повернення імперського комісара з Фанару на континент не обійшлося без несподіванок. Коли дискоїд ще летів над нічним океаном, Марков помітив заграву за східними передмістями Астеру. Невдовзі пілоти «літаючої тарілки» отримали інформацію про те, що велика зграя адельм напала на склади пального поблизу столичних транспортних терміналів. Одночасно Джи Тау повідомили, що у столичному середмісті почались заворушення серед населення. Підрозділи Охоронних сил за наказом лорда-прем’єра Наваріна змушені були застосувати силу проти агресивно налаштованих натовпів. А ті у відповідь спорудили щось на штиб барикад, підпалили поліцейські дільниці й почали грабувати офісні споруди і торговельні майданчики. У діловому центрі столиці почалися справжні бойові дії. Відповідно, Блісс рекомендував імперському комісарові до кращих часів замешкати у Квантовій цитаделі.

«Тепер це найбезпечніше місце на узбережжі», — запевнив поліцейського контр-адмірал.

Дискоїд доправив Маркова на дах кубічної споруди, звідки той попрямував до вже знайомої йому кімнати з інформаційним терміналом. Там на комісара чекали гідроматрац, скромна вечеря і занурена у відерце з льодом пляшка правдивої тіронійської горілки. Побачивши її, Марков щиро розчулився і вибачив архівним щурам колишню непривітність.

Коли пляшка спорожніла, імперський комісар продивився оперативні новини з Астеру та отримав повідомлення з Ноли, в якому йшлося про фабричного клона, що називав себе «Епом Мальроном». Як виявилося, спрацьованого роботягу демонтували три місяці тому. Офіцер поліції, який складав повідомлення, навів аргументовані сумніви щодо достовірності інформації, згідно з якою Еп Мальрон очолював таємну клонську секту. Він зазначив, що демонтований клон, за оперативними даними, мав для такого позиціонування занадто низький статус у клонському співтоваристві.

«Довбану цуку Наталію таки треба віддати дізнавачам Джи Тау, — вирішив Марков. — Нехай відріжуть цій стерві брехливу бошку!.. А детектори брехні нічого не варті. Їх дурять, кому не ліньки. Клонороб Борам їх обдурив, а тепер і це інкубаторне курвисько…»

Імперський комісар матюкнувся і впав в обійми гідроматраца. Він проспав десять годин і проснувся, бурмочучи: «Ватриша, Ватриша…» Нав’язливе передчуття того, що він перебуває за крок від розкриття таємниці, тепер перетворилось на впевненість. Марков ще раз перечитав древній манускрипт.

«Ватриша! Я ж десь чув подібне ім’я. Точно чув… І де саме? Де?» — Марков почав гарячково переглядати документи і продивлятись записи допитів. Нарешті він почув те, що шукав. Ім’я клонки-наложниці Леді Унно з дві тисячі трьохсотої серії — «Батріс».

«Батріс! Ось він — ключ до бісової комбінації! І там, і там корінь „атр“, фактично — ім’я бога Атри. Це ж, за великим рахунком, одне й те саме ім’я, його різні модифікації з різних епох, — зрозумів Марков. — Вона, а не Наталія, була у центрі змови!»

Він, напевне, вже вдвадцяте ввімкнув запис поєдинку Тени з Бургою, максимально збільшив зображення обличчя наложниці, котра стояла за кріслом намісниці Унно, і зрозумів, яку подібність підсвідомо зафіксувала його інтуїція. Риси обличчя Батріс практично збігалися з тією прогнозованою зовнішністю жіночої модифікації Ленго, що її змоделювали аналітики Джи Тау. Той самий «ляльковий» овал ніжно-меланхолійного обличчя, змодельованого за мотивами старого італійського живопису. Те саме м’яко й одночасно чітко окреслене підборіддя, що ідеально гармонує з чуттєвими, виразно-рельєфними губами. Ті самі величезні сумні очі, якими природа і клонороби часто-густо маскують енергійну вдачу авантюрних і збочених гуманоїдів, організованих за жіночим типом. Струнке, з надзвичайно тонкою талією та довгими стегнами, тіло дівчини здавалась втіленням сутінкової ніжності й хризантемної крихкості. А насправді, як знав Марков, ховало в собі цілеспрямовану жорстоку істоту з могутньою волею, здатну кинути виклик міжзоряній державі.

Коли Бурга відтяла голову доньці судді, Батріс-Ленго зімітував замлоєння.

«Навіщо? — задав собі питання поліцейський. — Намісницю він навряд чи сподівався переконати у своїй вразливості… Це був знак? Комусь із присутніх? Кому саме? Який це мало сенс?»

Марков ввімкнув термінал спецзв’язку і через Білі Камені з сім’ї Парсма з’єднався з головною резиденцією Джи Тау у Столкінбааді[76]. Там панувала глибока ніч, проте черговий офіцер практично митттєво переслав комісарові пакет інформації щодо виробу КМ2300 «Батріс».

В інформації зазначалося, що експериментальна серія людиноподібних клонів жіночої статі для елітного сектору ноланської секс-індустрії була ліцензована для виробництва на фабриці «Галатея» у триста дев’яносто сьомому році. Відповідальним за виробництво дирекція «Галатеї» призначила клонороба Ведантакрішну Девана. Зовнішність виробів була змодельована з відомої акторки і танцівниці доби Сіорана II Гіляри Асур. Збережений генетичний матеріал означеної Асур було, з дотриманням відповідних юридичних норм, використано для створення усіх без винятку клонів серії КМ2300. На інкубаторній стадії було відбраковано і знищено один виріб. Акт знищення оформлено з дотриманням чинної процедури. До стадії