Читати книгу - "Дотик"

напроти за маленьким круглим столиком, Елізабет нишком поглядала на нього, насолоджуючись незвичною інтимністю спостереження за тим, як він їсть, як рухається його рот, як грають м’язи на щоках, як акуратно він жує і ковтає: ретельно, неквапливо і красиво. Він підняв голову і зазирнув у її очі так несподівано, що у неї не залишилося сумнівів — він устиг прочитати в її очах її думки; вона не почервоніла, але на мить він встигнув помітити страшенно сором’язливу істоту, яку застукали зненацька. А потім в очах Елізабет опустилися непроникні завіси, і вона продовжила наминати омлет з удаваним ентузіазмом. «Що ж там відбувається за твоїм фасадом, Елізабет? Про що ти думала, коли в той саме момент спостерігала за мною? Розкажи мені про своє приховане „я“»!

— Недоліком твого навчання в Англії є те, що у тебе в Кінросі немає друзів-однолітків, сину, — сказала Рубі. — Тому, боюся, твій вісімнадцятий день народження пройде в компанії таких старих та занудливих жінок, як я та Елізабет. Ми завжди можемо запросити в гості священика англіканської церкви, ну і, звісно, мера міста, тобто Суня.

— Якщо чесно, мені не потрібно, щоб відзначався мій день народження, мамо.

— Це не потрібно нікому, але це не змінює того факту, що він однаково буде відзначатися. — На обличчі Рубі з’явився пустотливий вираз. — Шкода, що ти не привіз із собою свою райську пташку.

— Райську пташку? — здивувалася Елізабет. — Нелл, не длубайся в їжі. Якщо не хочеш їсти, іди геть.

І Нелл пішла, кинувши на Рубі погляд, сповнений пекучого докору.

— Райська пташка, — пояснив Лі, коли Нелл нарешті вийшла, — це дама, у якої привабливості більше, аніж добропорядності. Я маю одну таку в Англії.

— Господи! Рано ж ви починаєте, Костевани! — в’їдливо мовила Елізабет.

— Принаймні, Костевани не такі занудливо-добропорядні, як дехто! — відрізав Лі.

З кам’яним виразом обличчя Елізабет підвелася з-за столу.

— Я мушу йти додому. — І відразу ж вийшла, гукнувши Джейд.

Лі уставився на матір, звівши одну брову.

— Нарешті я пробудив емоційну реакцію у мадам Крижана Бурулька, — мовив він з роздратованою міною.

— То була моя помилка, мені не слід було торкатися цієї теми. Ой, Лі, я не народжена для правильного поводження з пристойними людьми! — скрикнула Рубі. — Усе, що я хочу, — це оживити огидно-монотонне життя цієї бідолашної закомплексованої дівчини! Зазвичай моя вульгарність чимало її забавляє, навіть коли я її шокую. Але явно не сьогодні.

— Це все через мене, мамо. Не знаю чому, але Елізабет мене не любить. — Він зсутулив плечі. — Однаково я не міг подарувати їй отієї образи, яку вона тобі кинула. Мабуть, її не навчили, що коли ти когось ображаєш, то мусиш бути готовою почути образу у відповідь.

— Ох, сину, я так сподівалася, що ви заприятелюєте! — Рубі стиснула йому руку. — Гадаю, нам слід вибачитися.

Раптом його очі стали холодними як крига і зловісними.

— Та я скоріше помру, аніж вибачатимуся! — злобно кинув він, різко підвівся і вийшов.

Спершись ліктями на стіл, Рубі сиділа посеред руїн обіду. Обхопивши голову руками, вона скривилася на свою тарілку. Тепер уже точно дня народження не буде.

Перевдягнувшись у бавовняні брюки, Лі пішов до локомотивного депо, де в неділю нікого не було, і знайшов одного залізного коня, що був частково розібраним. Він швидко віднайшов причину поломки і став ремонтувати, намагаючись позбутися поганого настрою. І лише через кілька годин він згадав, що так і не підірвав свій динаміт. Тепер, коли Елізабет порвала з жахливими Костеванами навіть дипломатичні стосунки, як же ж він досягне Александрової мети?

Гнів та образа, що їх відчувала Елізабет, мало відрізнялася від гніву та образи, що їх відчувала Нелл. Родина йшла до Кінрос-гаусу в загрозливій тиші, яку час від часу порушувала Анна, яка вигукувала ім’я отого нестерпного та гонористого молодика.

— Лі, Лі! — вигукувала вона, аж поки Нелл, менш скута умовностями, ніж її матір, не крикнула сестрі, щоб та заткнулася. Сенс цього вигуку Анна збагнула з його емоційного заряду — і натомість стала завивати.

«Ну то й що — я сама напросилася, — картала себе Елізабет, що пішла сьогодні в ту компанію в готелі „Кінрос“. — Для спілкування мені достатньо Рубі, і мені не потрібен отой огидний клоун в особі її безцінного сина. Такий освічений, такий шляхетно-вихований — а тільки й спромігся, що образити мене. Гадаю, йому відомо, що ми з Александром не спимо разом, але як він сміє натякати, що я нудна й нецікава? Списана, покладена на полицю, більше не дружина — хто б казав! Той, хто користується послугами райської пташки!»

Вона й досі сичала від злості, коли Нелл раптом спитала тоненьким голосочком:

— Мамо, а я й справді зарозуміла?

— Так! Жахливо зарозуміла! Ти — ще більший хвалько, аніж твій батько, а у нього, бачить Бог, зарозумілості вистачить і на сотню людей!

Знову почулося виття; Нелл рвонула вперед, бурею пронеслася сходами до своєї кімнати і гепнула дверима перед носом у Крильця Метелика. Елізабет, яка звільнилася від Джейд та Анни, не залишалося нічого іншого, як піти до себе і розревтися. Коли сльози припинилися, вона знову уявила його — ось він, стоїть на камені посеред озера. «Він зруйнував його, — подумала з жалістю Елізабет. — Тепер я вже ніколи не зможу туди піти».

Тієї ночі горіли дві лампочки — одна у спальні Рубі в готелі «Кінрос», а друга — у спальні Елізабет. Обидві жінки походжали кімнатою, неспроможні заснути. Наморившись у депо, Лі спав як убитий, і його не мучили сни про Елізабет. Він тепер точно визначив свою поведінку: віднині і аж до свого повернення до Англії він і близько не підійде до дружини Александра.

Більше того — уранці він поцілував матір і вирушив на коні до Данлі, щоб побачитися з Дьюї, які згоряли від бажання з ним познайомитися. Рубі вирішила податися слідком в екіпажі: вони відзначать його день народження в Данлі. Генріетта була лише трошки старшою за Лі і ще жодного разу не зустрічала хлопця, який би її зацікавив. «Хтозна? — подумала Рубі. — Може, вони сподобаються одне одному. Гадаю, Дьюї не будуть заперечувати».

Але історія повторилася — як і з Александром та Софією. Генріетті страшенно сподобався Лі, а він її зовсім не помічав.

— Господи, що ж не так з нашими дітьми? — невдоволено спитала Рубі в Констанци.

— Якщо коротко, сталося те, що вони — це не ми, Рубі. Однак мені здається, що тебе непокоять не Генріетта і Лі. То що ж?

— Лі та Елізабет