Читати книгу - "Ґоморра"

Закордонні операції означали, що британська участь в численних видах діяльності Ла Toppe була незамінною; декотрі місцеві мешканці стали компаньйонами клану. Одним із них є каморрист-британець, що відбуває покарання в тюрмі у Великій Британії. Його ім’я не можна промовляти в країні Її Величності Королеви Англії, бо тут зв’язок з мафією не вважається злочином, бо тут тому, хто належить до мафіозної організації, дуже легко заховатися за британським законом про публічний наклеп. І оскільки Великобританія не вважає це злочином, то вона часто не визнає й звинувачень у цьому злочині. Бездоганна кримінальна характеристика — це коли про твої злочини не говорять публічно. Однак цей каморрист-британець отримує щомісячну грошову допомогу від Мондраґоне, включно з різдвяними доплатами. На додаток до фізичного захисту, компаньйонам зазвичай гарантується зарплата, юридична допомога та «відмазка» в разі потреби. Але для того, щоб отримати такі гарантії безпосередньо від боса, цей ув’язнений каморрист мав відігравати важливу роль у бізнесі клану; цей чоловік, безперечно, був британським каморристом номер один в італійському кримінальному бізнесі.

Я роками чув розповіді про цього каморриста-британця, хоча ніколи його не бачив, навіть на фото. Коли я приїхав до Абердіна, я не міг не спитатися про нього, про цього надійного союзника Августо Ла Toppe, чоловіка, який, знаючи лише синтаксис бізнесу та граматику влади, легко відмовився від своїх ослаблих зв’язків з древніми шотландськими кланами і приєднався до мондраґонців, В барах, що належали Ла Toppe, завжди стирчали групки місцевих дітлахів. Не ліниві та бунтівні типи із замашками дрібних злочинців, що сидять, обхопивши руками кухоль пива, і чекають або побитися, або у когось гаманець поцупити, а метикуваті дітлахи, що займаються всілякими різновидами легального бізнесу. Транспортні перевезення, реклама, маркетинг. Коли я спитався в них про британця-каморриста, то не зустрів ворожих поглядів, не отримав туманних відповідей, як неодмінно трапилося б в Кампанії, коли б я спитався там про того чи іншого компаньйона клану. Здавалося, вони знали цього чоловіка все життя, бо він перетворився на міфологічну постать, про яку всі знають і говорять. Він був прикладом успішної кар’єри. Він став не таким, як вони, непросто працівником із стабільною зарплатою — у ресторані, торговельній компанії, крамниці чи агенції з нерухомості. Цей каморрист-британець досяг більшого. Він втілив у життя мрію багатьох молодих шотландців про те, щоб не просто працювати легально, а стати частиною Системи, каморристом, що займається бізнесом. Стати членом клану у всіх відношеннях, попри один недолік: шотландське походження, яке означає віру в те, що економіка має лише один шлях, відкритий для всіх, банальна економіка дозволів та заборон, справедливої конкуренції та цін. Я з потрясінням переконався, що моя англійська з сильним італійським акцентом зовсім не робила мене в їхніх очах емігрантом, худорлявим втіленням Джейка Ла Мотти — Скаженого Бика — чи кримінальним загарбником, що приїхав викачувати гроші з їхньої країни; натомість в моїй англійській мові вони почули граматику економіки абсолютної влади, влади, що вирішує все і скрізь, влади, необмеженої навіть тюремними ґратами та смертю. Це здавалося неймовірним, але вони знали про Мондраґоне, Секондільяно, Марано, Казаль-ді-Прінчіпе; вони чули про ці місця — наче епічні оповідання далеких країв — від босів, що випадково навідувалися сюди або обідали в ресторанах, де працювали ці дітлахи. Для моїх шотландських однолітків народитися в країні Каморри означало перевагу; це означало, що в тобі є щось таке, що дає можливість збагнути і глибоко зрозуміти одну важливу річ: існує арена, де підприємництво, зброя і навіть твоє власне життя — це виключно засоби здобуття грошей та влади, речей, заради яких варто жити, речей, які ти ставиш на перший план у своїй повсякденній діяльності, не переймаючись більше нічим. І отому британцю-каморристу вдалося вийти на такий рівень, навіть без італійського походження, навіть жодного разу не побувавши в Кампанії з її будівельними майданчиками, звалищами та буйволячими фермами. Він став чоловіком з реальною владою. Справжнім каморристом.

Одначе ця розгалужена організація в галузі міжнародної торгівлі та фінансів не гарантувала гнучкості клану вдома. Августо Ла Toppe правив у Мондраґоне жорсткою рукою. Він мав бути безжальним, щоби створити такий потужний картель. Сотні одиниць зброї замовлялися з Швейцарії. Його політична тактика варіювалася від агресивного вибивання контрактів до альянсів та спорадичних контактів; він чекав, поки його угоди набудуть певності та надійності, щоб потім до бізнесу підтягнулася й політика. Мондраґоне став першим італійським містом, чий уряд було розпущено через проникнення в нього Каморри. Насправді ж, упродовж багатьох років політики та клани були нероздільними. В 2005 році один утікач-неаполітанець знайшов притулок у домівці кандидата на посаду мера від партії, до якої належав мер, чий термін повноважень закінчувався. А донька одного з працівників шляхової поліції, звинуваченого в збиранні хабарів для Ла Toppe, тривалий час представляла в міськраді партію більшості.

Августо не церемонився і з політиками. Всіх, хто ставав на заваді сімейному бізнесу, чекало жорстоке показове покарання. Метод фізичного усунення ворогів Ла Toppe завжди був той самий, на кримінальному жаргоні його стали називати «мондраґонським». Цей спосіб полягає в тому, що жертву жорстоко б’ють, а потім її труп кидають у колодязь і швиргають туди ручну гранату; тіло розривається на шматки, його рештки покриває земля, і вони тонуть у воді. Саме так вчинив Ла Toppe з АнТоніо Нуньєсом, заступником мера від Християнсько-демократичної партії, який зник невідомо куди в 1990 році, як у воду впав. Нуньєс являв собою перешкоду бажанню клану безпосередньо керувати муніципальними контрактами і мав вплив на всі політичні та адміністративні рішення. Августо Ла Toppe не потрібні були союзники. Він бажав усім заправляти сам. Над необхідністю силового вирішення проблем тоді довго не думали. Спочатку стріляли, а вже потім розбиралися. Босом Мондраґоне Августо став у молодому віці. Він забажав стати акціонером у споруджуваній приватній клініці, а значною кількістю акцій розпоряджався там Нуньєс. Клініка «Інкальдана» мала стати однією з найпрестижніших в Лаціо та Кампанії; від неї до Рима було рукою подати, і вона мала привабити велику кількість бізнесменів з півдня Лаціо і таким чином розв’язати проблему браку якісного медичного обслуговування на Доміціанському узбережжі та в районі Понтінських боліт. Августо наполіг, щоби до ради директорів клініки прийняли як представника сім’ї його дофіна, кланового бізнесмена, який розбагатів на керівництві сміттєзвалищем. Нуньєс виступив проти, він зрозумів, що задум Ла Toppe полягав зовсім не в тому, щоб забезпечити собі вигідну