Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

Я зітхнув і відклав ключ, обгортку поклав на панель управління перед собою. Я обережно розгладив всі складки та зморшки. Обгортка була квадратної форми, кожна сторона шість дюймів завдовжки. Срібна фольга з одного боку, тьмяний білий папір з іншого.

Я відкрив програму аналізу зображень і просканував обидві сторони обгортки з високою роздільною здатністю. Тоді збільшив зображення на екрані і вивчав кожен мікрометр. Але маркувань чи написів не було на жодній зі сторін обгортки.

Я саме їв якісь кукурудзяні чипси, тому використовував для управління програмою голосові команди. Я дав команду зменшити скан обгортки і відцентрувати зображення на дисплеї. Це нагадало мені про сцену з фільму «Той, хто біжить по лезу», де герой Гаррісона Форда — Декард — використовує аналогічний керований голосовими командами сканер для аналізу фотографії.

Я підняв обгортку і ще раз на неї подивився. Коли віртуальне світло відбилось від фольги, мені захотілося скласти паперового літачка і пустити через кімнату. Це привело мене до думки про оріґамі, яке нагадало мені про інший момент з фільму «Той, хто біжить по лезу». Одну з фінальних сцен.

І тоді до мене дійшло.

— Єдиноріг, — прошепотів я.

У момент, коли я вголос промовив слово «єдиноріг», обгортка на долоні почала сама складатись. Квадратний шматок фольги зігнувся навпіл по діагоналі, створюючи срібний трикутник. Він продовжував загинатись і складатись у менші трикутники і навіть невеликі ромби, поки нарешті не сформував чотириногу фігуру з хвостом, головою і, нарешті, рогом.

Обгортка склала себе в срібне оріґамі єдинорога. Один з найбільш знакових образів фільму «Той, хто біжить по лезу». Я вже їхав ліфтом вниз до ангару і кричав Максу підготувати «Воннеґута» для зльоту.

Продовжи квест, пройшовши тест.

Тепер я точно знав, про який «тест» йшлось і як його потрібно пройти. Оріґамі єдинорога все пояснило.

Фільм «Той, хто біжить по лезу» згадувався в «Альманасі Анорака» не менше чотирьох разів. Це був один з десяти найулюбленіших фільмів Галлідея. Сам фільм заснований на романі Філіпа K. Діка, одного з улюблених авторів Галлідея. З цих причин я подивився його понад сорок разів і запам’ятав кожен кадр фільму та кожну репліку діалогу.

Поки «Воннеґут» мчав гіперпростором, я відкрив на дисплеї режисерську версію «Того, хто біжить по лезу», а тоді перемотав, щоб переглянути дві конкретні сцени.

Фільм, випущений у 1982 році, розповідає про Лос-Анджелес 2019 року — гіпертехнологічне майбутнє, яке ніколи не настало. Історія про хлопця на ім’я Рік Декард, якого грає Гаррісон Форд. Декард працює «тим, хто біжить по лезу», тобто поліцейським, який вистежує і вбиває реплікантів — генетично змінених істот, яких майже неможливо відрізнити від реальних людей. Насправді репліканти були настільки схожими на людей, що розпізнати їх можна було єдиним способом — тестом на пристрої під назвою «Войт-Кампф».

Продовжи квест, пройшовши тест.

Пристрій з’являвся тільки в двох сценах фільму. Обидві відбувались всередині величезної структури у формі подвійної піраміди, де знаходиться корпорація «Тірелл», що виробляє реплікантів.

Будівля «Тірелл» була однією з найпоширеніших споруд в ОАЗі. Копії існували на сотнях різних планет у всіх двадцяти семи секторах. Це пояснювалося тим, що код будівлі надавався програмою «Світобудівництва ОАЗи» як безкоштовний шаблон (поруч з сотнями інших споруд, запозичених з різних науково-фантастичних фільмів та телесеріалів). Кожен, хто за останні двадцять п’ять років використовував цю програму для створення нової планети, міг просто вибрати будівлю «Тірелл» зі спадного меню і вставити її копію у симуляцію, доповнюючи горизонт футуристичного міста чи пейзажу, який вони кодували. У результаті, в деяких світах було більше десятка екземплярів будівлі «Тірелл», розкиданих по всій поверхні. Саме зараз я зі швидкістю світла транспортував свій зад до найближчого такого світу, кіберпанк-планети у Секторі-22 під назвою Аксренокс.

Якщо мої підозри правильні, кожна копія будівлі «Тірелл» на Аксреноксі містила прихований вхід у Другі ворота через пристрій Войт-Кампф. Мене не турбувала зустріч з «шістками», тому що вони ніяк не могли забарикадували Другі ворота. Не тоді, коли існували тисячі копій будівлі «Тірелл» в сотнях різних світів.

Прилетівши на Аксренокс, я знайшов копію корпорації всього за кілька хвилин. Її було важко пропустити. Масивна структура у формі піраміди, кілька квадратних кілометрів площею, що височіла понад більшістю ближніх структур.

Я націлився на першу копію будівлі, яку побачив, і попрямував прямо до неї. Функція невидимості корабля вже була ввімкнена і я залишив її активованою, коли посадив «Воннеґута» на одній з будівель «Тірелл». Тоді замкнув корабель і активував усі системи безпеки, сподіваючись, що цього буде достатньо, аби його не вкрали до мого повернення. Магія тут не працювала, тому я не міг просто зменшити корабель і покласти в кишеню, а залишити транспорт видимим в кіберпанк-світі типу Аксренокса було тим самим, що й запросити всіх до крадіжки. «Воннеґут» став би мішенню для першої банди, яка його помітить.

Я відкрив макет будівлі «Тірелл» і знайшов найближчий ліфт від платформи, на якій приземлився. Дійшовши до ліфта, ввів стандартний код безпеки і схрестив пальці. Мені пощастило. Двері ліфта відчинилися. Той, хто створив цю частину міського пейзажу Аксренокса, не потрудився змінити в шаблоні коди безпеки. Я сприйняв це як добрий знак. Мабуть, вони й все інше залишили при встановленні без змін.

Поки я спускався на 440-ий поверх, привів у дію броню і витягнув зброю. Ліфт і потрібну мені кімнату розділяли п’ять контрольно-пропускних пунктів. Якщо шаблон не змінили, то між мною і моїм призначенням стоятиме п’ятдесят NPC-реплікантів охорони.

Стрілянина почалася, щойно відчинились двері ліфта. Довелося убити сімох, аби нарешті вийти в коридор.

Наступні десять хвилин нагадували кульмінацію фільму Джона Ву. Одного з тих, де в головній ролі Чоу Юнь Фат, наприклад «Круто Зварені» або «Убивця». Я перемкнув обидві рушниці на автоматичний вогонь і утримував спускові